Розділ 31. Ембер

— «Регата повітряних кораблів»... — прочитала я вголос назву головної події наступного тижня фестивалю.

Рівно половина шляху подолано. Сорок п’ять днів. Рівно стільки часу мені знадобилося, щоб спочатку зненавидіти Кайла, потім схотіти дізнатися його ближче, а зрештою зненавидіти себе за це бажання.

Ми знову повернулися до спільного маєтку Соларісів.

Та я досі памʼятала його міцні, але дивовижно обережні руки, якими він перев’язував мої зранені долоні... Те, як я ночувала в його спальні... Це було... дивно. І надто затишно. Його ліжко виявилося куди м’якшим і зручнішим за моє. Вранці я навіть буркнула, що не проти помінятися з ним кімнатами. Кайла це, звісно ж, щиро розважило. Він миттєво підкинув свою чергову шпильку: мовляв, ліжко йде тільки в комплекті з його власником.

— Кайл бере в цьому участь, — відволік мене від думок голос Ітана. Він сидів за столом, обклавшись стопками важких фоліантів, і щось зосереджено шукав у книжках.

— Звісно ж, — хмикнула я, перегортаючи сторінку брошури. — Він же Лорд Хранитель. Має стояти на балконі в парадному мундирі, гордо склавши руки, і зображувати велич.

— Ні, Ембер, ти не зрозуміла, — промовив Ітан, не відриваючись від фоліанта. — Він бере активну участь. У самих змаганнях.

Я здивовано вигнула брову.

— Регата повітряних кораблів — це не просто демонстраційні польоти, — пояснив він, нарешті підвівши на мене погляд. — Це королівські перегони на бойових і спортивних магічних суднах. Маневри на критичній висоті, проходження крізь повітряні потоки, стихійні пастки та смуги перешкод над гірським каньйоном та морем. Перемагає не просто найшвидший корабель, а капітан, який здатен найкраще підкорити вітер і втримати штурвал, коли повітря буквально розриває від магії.

Я мимоволі затамувала подих. У уяві одразу постали величезні сріблясті кораблі, що розтинають хмари, і Кайл — зі своїм упертим поглядом та сильними руками на кермі.

— Звучить... шалено, — чесно визнала я, відчуваючи, як у грудях закипає щире захоплення. — І неймовірно вражаюче.

— Глянь на звороті, там список учасників, — кивнув Ітан на дошку оголошень, що стояла поруч. — Його дублюють на магічних аркушах.

Список був виведений мерехтливим темним чорнилом. Але варто було мені вдивитися в перші рядки, як прямо на моїх очах кілька імен спалахнули й просто розчинилися, залишивши чистою пергаментну гладінь.

— А чому вони зникають? — здивувалася я, проводячи пальцем над місцем, де щойно була назва якогось судна і капітана.

— Їхню заявку відхилили, — спокійно відповів Ітан, знову заглиблюючись у читання. — Таке буває на магічній дошці. Організатори перевіряють допуски, і якщо капітан чи судно не відповідають вимогам безпеки — ім’я просто витирається.

— Ого. Жорсткий відбір, — посміхнулася я. — Сподіваюся, Кайла не викреслять за погану поведінку? А то хто тоді віддуватиметься за честь родини?

Я пробіглася очима далі по списку, розглядаючи прізвища. Окрім Кайла більше ніхто з Соларісів не брав участі. Посмішка все ще грала на моїх губах... аж поки погляд не перескочив на наступний рядок.

Дрейк Мейві.

Серце на мить вибило божевільний, рваний ритм і, здавалося, взагалі зупинилося.

Світ навколо втратив фарби, а шум бібліотеки заглушив гучний стукіт у скронях. Мені наче знову стало сімнадцять — той самий дикий, липкий сором, відчай і затінок минулої Ембер, що була такою дурною. 

— О, брате! Здається, я знайшов тобі ідеальну компанію для польотів, — усміхнувся Ітан, почувши знайомі кроки біля дверей.

Кайл увійшов до кімнати — статний, упевнений, із тими самими крижаними очима, від яких в мене перехоплювало подих.

— Ти справді збираєшся на це піти? — кинув він з порога, переводячи погляд на мене. — Кажуть, дівчата з вулиці не бояться висоти.

Якби я не побачила того імені на пергаменті... я б зараз, мабуть, пищала від захвату. Я б вигадала десяток шпильок, випросила б собі найкраще місце на борту і змусила б його пошкодувати про ці слова.

Але зараз я навіть не змогла підняти на нього очей. Мерехтливі букви «Дрейк Мейві» палали перед очима, наче випечені клеймом.

— Я... погано почуваюся, — тихо промовила я, згортаючи аркуш і підводячись з-за столу. Голос зрадницько здригнувся.

Я пройшла повз Кайла, навіть не глянувши в його бік.

До кінця дня я так і не вийшла зі своєї кімнати. Вперто відсилала геть усіх: і слуг, і навіть Мілу. Я чудово розуміла: Кайл як Хранитель обов'язково має взяти мене з собою, як свою офіційну наречену. А ще тому що він останнім часом не випускав мене з очей. І це означало зустріч із Дрейком. 

Мені терміново потрібен був час, щоб щось вигадати. План, схованка та хоч фальшива смерть — що завгодно! Тому я вдалася до найпростішого дівочого викрутасу: вдала, що тяжко захворіла.

Цілий день покоївки носили мені в кімнату гарячі бульйони та трав'яні відвари, а Кайл... Кайл просто шаленів від невідомості.

Він не знаходив собі місця. Щогодини вигадував приводи зайти: то сам особисто приносив плед, то крутився біля ліжка, то з відчиненим вікном влаштовував протяги, «щоб провітрити кімнату від лихоманки», поки я зі всіх сил зображала вмираючий лебідь під ковдрою.

— Ембер, ти годинами погано, але чоло холодне, — похмуро бурчав він, стоячи над моїм ліжком із черговою чашкою бульйону й розстебнутим коміром сорочки. Я демонстративно покашляла. Його темні брови зсунулися до перенісся. — Я вже викликав цілителя. Він буде скоро тут. 

— Не треба мені цілителя, — пчихнула я в подушку, сильніше кутаючись у ковдру й сподіваючись, що в сутінках він не помітить мого абсолютно здорового рум'янцю. — Мені просто треба лежати. У тиші. Без лордів, які дихають мені над вухом. Йди вже звідси, що не бачиш від твоєї присутності не краще.

— Ти жахливо хвора, маленька шпигунко, — важко зітхнув він, але все ж м'яко поправив край моєї ковдри й трохи привідкрив віконну стулку, випускаючи душне повітря. — І якщо ти думаєш, що я залишу тебе тут саму й поїду на регату без тебе... ти погано мене знаєш.