Розділ 30. Кайл

Я дивився на цю дівчину й усе ще не міг до кінця розгадати її план.

Спочатку ревнощі. О так, вона ревнувала, і це до бісиків розпалювало щось крижане всередині мене. Потім — відмова, її зухвалий сміх і втеча. А далі... той поцілунок. Я й уявити не міг, що мені настільки сподобається цілувати її, що мій погляд потім знову й знову повертатиметься до її губ.

А після цього — те, як вона гідно показала свої гострі зубки Кетрін. І все, що Ембер зробила сьогодні, мені, чорт забирай, неймовірно сподобалося.

Окрім останнього. Пильного, вимогливого запитання, на яке вона зараз чекала відповіді. Вона запитала це так, наче Кетрін досі мала для мене хоч якесь значення.

Коли я увійшов до власної спальні й побачив Кетрін, яка лежала в моєму ліжку майже гола, у моїй голові промайнула лише одна божевільна думка: що б я віддав, якби на цьому ліжку зараз так само спокійно лежала Ембер. Я б її не прогнав. Чорт, якби ця дівчина зробила щось подібне... я б уже не зупинився.

Я перевів погляд на нахмурену Ембер. Вона терпляче чекала, але моя затяжна мовчанка почала її дратувати.

— Я зрозуміла, — вона криво всміхнулася й, схоже, зробила з моєї мовчанки власні висновки.

— Ні, не зрозуміла, — я мимоволі подався вперед і торкнувся її коліна.

Це було необачно з мого боку. Вона здригнулася від мого доторку, і я різко забрав руку, хоча шкіру досі пекло від її близькості.

— Гадаю, ти й сама здогадуєшся, що це мав бути суто політичний шлюб, — вирішив я врешті відкритися хоча б комусь, окрім братів. Бо вони й так бачили весь цей бруд. — Ми з Кетрін мали одружитися. З її батьком все узгодили, ми навіть планували весілля.

— І тобі це підходило? — тихо запитала вона, примружившись.

— Це було вигідно, — чесно відповів я. — Вона аристократка, її батько займає вагоме місце в Раді.

Я раптом спіймав себе на думці, що говорю про дівчину, як про фінансову інвестицію. І, судячи з того, як Ембер закусила нижню губу, вона подумала про те саме. Але я не збирався брехати: мені справді було вигідно тримати при собі когось такого, як Кетрін.

— Ми проводили з нею чимало часу, — продовжив я, важко зітхнувши. — І я справді думав, що щось до неї відчуваю. Принаймні, мені так здавалося. Вона вміла створювати ілюзію: влаштовувала романтичні побачення, намагалася зав'язати більш тісні стосунки, демонструвала палку прихильність.

— І твоє его від цього раділо? — Ембер злегка підколола, але потрапила в саму суть.

Я злегка усміхнувся і продовжив:

— Спочатку гадав, що цей шлюб буде цілком стерпним. Навіть ловив себе на думці, що Кетрін мені справді подобається.

Я важко зітхнув і опустив погляд на її забинтовану руку. Вона зробила те саме. 

— Але я проводив чимало часу за роботою, — додав з легким натяком. — Скажімо так... я не приділяв їй достатньо уваги.

Ембер стиха хмикнула, вигнувши брову:

— О, яка несподіванка. Лорд Хранитель віддав перевагу паперам, а не своїй нареченій.

— Повір, маленька шпигунка, — я тихо усміхнувся, заглядаючи їй у вічі, — з тобою всі мої думки зайняті тільки тобою. І тим, що ти втнеш цього разу.

Ембер на мить зашарілася — на її щоках спалахнув легкий рум'янець, але вона миттєво заховала це за звичною саркастичною посмішкою та закотила очі.

— Одного дня я все ж вирішив зробити Кетрін сюрприз і приїхав у маєток раніше, ніж планував, купив квіти, здається якісь прикраси, — продовжив, повертаючись до розповіді. — Я чітко знав, що братів у спільному маєтку бути не повинно. Ітан мав бути в Академії, а Ендрю виконував моє доручення. У маєтку зазвичай бували тільки тітка та Леон. Але того дня, як на зло, повернулися всі. Ітан узяв відпустку на честь нашого майбутнього весілля трохи раніше, а Ендрю не знайшов потрібного торговця за моїм дорученням і теж приїхав додому.

Ембер слухала дуже уважно, опустивши свої розкішні вії, і не перебивала.

— І ось тоді все сталося, — мій голос мимоволі став сухішим. — Кетрін не виявилося в її покоях. Я подумав, що вона гуляє в саду, але тітка сказала, що Кетрін взагалі не виходила з маєтку — як і Леон. Потім я знайшов Мілу, і покоївка відповіла, що бачила Кетрін ще зранку. Звісно, я пішов шукати Леона. Ще тоді наші відносини не були настільки напруженими, хоч він і завжди був любителем розвести драму. Та відколи Кетрін з'явилася в нашому домі, він частіше бував у маєтку й деколи проводив із нею час. 

— Та не так, як ти очікував? — тихо договорила Ембер. На її обличчі застигла виразна емоція — вона вже все зрозуміла.

— Не так, — кивнув я. — Ми з братами знайшли їх у винному льосі. У не надто пристойному стані... і не надто тверезих. На щастя, окрім мене, Ітана та Ендрю, цього більше ніхто не бачив: ані слуги, ані гості. Кетрін тоді ганебно втекла через задні двері. Пізніше вона ридала й доводила, що це була єдина помилка, що Леон її обманув і напоїв.

Я гірко посміхнувся, згадуючи той день.

— За словами Леона, він просто переконав її, що справжнім Хранителем і господарем стане він, а не я. В ньому не було ані краплі каяття. Тоді я ледь не вбив його прямо там, у льосі... Але зараз, згадуючи це, я йому навіть у чомусь вдячний. Він урятував мене від величезної помилки.

Ембер мовчала. У її очах не було сарказму чи глузування — лише глибока, щира уважність та якесь дивне розуміння. Вона дивилася на мене зовсім по-іншому, без своїх звичних захисних масок.

— Все ж... жінкам потрібна увага, — тихо промовив я, підбиваючи підсумок цій історії.

— Вона сама обрала зрадити, Кайле, — твердо й спокійно відповіла Ембер, перебиваючи мої думки. — Це був її власний вибір. Твоя зайнятість — не виправдання для її підлості.

Від цих слів у моїх грудях наче розжарена брила розсипалася на дрібний пісок.

Я очікував чого завгодно: чергової гострої шпильки, роздумів про жіночу долю чи просто легковажного жарту. Ця дівчина, яка ще годину тому билася з отруйним туманом і чавила кришталь у кулаці, зараз дивилася на мене з абсолютною, чистою підтримкою.