Розділ 24. Ембер

Дорога до маєтку минала в такій гробівій тиші, що я чула навіть шурхіт коліс карети об бруківку. Кайл сидів навпроти мене, схрестивши руки на грудях. Його щелепи були так міцно зчеплені, що на вилицях ходили жовна. Тітка Клодія та Ітан їхали в іншій кареті — здається, молодший брат просто побоявся сідати з нами, щоб не потрапити під гарячу руку Хранителя.

Мої зап'ястя все ще міцно стискали прокляті кайдани. Олія вже висохла, залізо неприємно холодилло шкіру, а пальці потроху німіли. Я дивилася на Кайла, і всередині мене прокидалося звичне бажання — смикнути тигра за вуса й позлити його ще більше. Але, глянувши в його потемнілі від люті сині очі, я вперше за довгий час відчула легкий укол страху. Він дійсно був на межі.

Коли карета нарешті зупинилася і Кайл буквально за лікоть витягнув мене до свого кабінету, він зачинив двері з таким гуркотом, що з полиць мало не посипалися книжки.

— Невже тобі тут так погано? — раптом запитав він. Голос звучав тихо, але в ньому ховалася така глибина роздратування й прихованої образи, що я аж кліпнула. Кайл підійшов ближче, зупиняючись у кроці від мене. — Невже тобі настільки погано жити тут, у безпеці, що ти готова лізти в першу ліпшу діру до криміналу й проклятих артефактів?

Я вигнула брову. Ну, він сам про це запитав.

— Давай ти спочатку знімеш із мене це антикварне непорозуміння, — я підняла сковані руки, легенько брязкаючи ланцюгом, — а тоді я тобі детально відповім на кожне запитання.

Кайл важко, розчаровано зітхнув. Очі його спалахнули магічним світлом. Він перехопив мої зап'ястя — його пальці були обпікаюче гарячими порівняно з крижаним металом. Коротким, різким пасом своєї сили він просто випалив внутрішній замок кайданів. Важке залізо з брязкотом упало на килим.

Я нарешті полегшено зітхнула, розтираючи почервонілу шкіру. Повернувши собі свободу рухів, я зробила крок назад і впевнено подивилася йому в обличчя:

— По-перше, Кайле, давай згадаємо класику: ти мене викрав. Прийшов, забрав з мого звичного життя, привів сюди і просто поставив перед фактом, що відтепер я — твоя наречена. І крапка.

— Я оплатив усі твої борги, через які тебе збиралися згодувати портовим щурам, — заперечив він, звузивши очі.

— Про які я тебе, між іншим, взагалі не просила! — відпарувала я, задираючи підборіддя.

Кайл коротко хмикнув, але сперечатися не став. Це явно було правдою.

— А по-друге, — вела далі я, міряючи кабінет кроками, — мені тут просто смертельно нудно. Ти постійно вдаєш, що мене не існує. Зачиняєшся у своїх паперах, ігноруєш. І з одного боку — це чудово, я б мала радіти. Але з іншого — мене це дико злить!

Кайл ліниво опустився на край свого робочого столу, спостерігаючи за моєю емоційною тирадою. Його погляд став трохи менш напруженим.

— Немає кого діставати? — з ледь помітною іронією запитав він.

— Немає, — я не була певна чи це правдива причина. — Я звикла до руху. А тут... Ось тиждень назад у човні хоча б якісь веселощі були! Напад, адреналін, магічні тварюки...

Кайла аж пересмикнуло. Усмішка миттєво злетіла з його обличчя, коли він зрозумів, які саме «веселощі» я маю на увазі. Для мене це було звичною небезпекою, і що ледь не закінчилося моєю смертю на дні моря. Але не для нього…

— Чому зі всіх шляхетних дам цього міста мені трапилася саме... — він замовк, підбираючи слова.

— Найкраща? — підказала я, нахабно посміхнувшись.

— Найкраща любителька шукати пригоди на свою п’яту точку, — суворо закінчив Кайл.

Я розвернулася до нього спиною, поправляючи сукню, і кинула через плече:

— Але ж гарна п’ята точка, погодься.

Кайл лише приречено похитав головою, але я встигла помітити, як кутики його губ здригнулися в ледь помітній, теплій усмішці. Моє серце чомусь пропустило удар — я раптом зловила себе на думці, що мені шалено подобається, коли він отак усміхається. Без своїх офіційних масок.

— Що ж… слова моєї нареченої для мене закон, — він скинув бровами. І мені це не сподобалось.

— Що ти задумав, мій Хранителю, — я повернулася до нього і прищурились. 

— На наступному тижні буде великий королівський бал, — він підвівся і зробив крок в мій бік. — Тобі доведеться поводитися там максимально пристойно.

— Я завжди пристойна, — я невинно притиснула руки до грудей.

— Пристойно не за твоїми мірками, Ембер, а для всіх інших, — уточнив він, ставши притул.

— Ой, ну це ж так нудно, — я фиркнула й тихо засміялася, але не відійшла. — Але добре. Я обіцяю бути зразковою леді на людях. Зате ввечері, після балу, я з тобою не буду пристойною.

Тиша, яка запала в кабінеті після цих слів, стала майже відчутною на дотик.

До мого мозку тільки через дві довгі секунди дійшло, що саме я щойно ляпнула. Двозначність цієї фрази так яскраво спалахнула в моїй голові, що я відчула, як мої щоки моментально залилися густою, гарячою фарбою. Боги, я мала на увазі, що висловлю йому все, що думаю про його правила, але пролунало це... зовсім інакше.

Судячи з того, як потемніли сині очі Кайла і як хижо змінився вираз його обличчя, він зрозумів усе в найкращих традиціях чоловічої фантазії.

— Я... я мала на увазі погрози! Погрози і лайку! — гарячково заскиглила я, починаючи задкувати до дверей.

Моє обличчя вже горіло так, що на ньому можна було смажити яєчню. Навіть не чекаючи його відповіді, я смикнула ручку дверей, вилетіла в коридор і щосили кинулася до сходів, що вели до моєї спальні.

— До речі, Ембер! — наздогнав мене його гучний, тепер уже відверто задоволений і оксамитовий голос із глибини кабінету. — Бал проходитиме на території мого власного заміського маєтку. Тож я з великим нетерпінням чекатиму твоїх погроз уже у нашому спільному домі!

Я залетіла в свою кімнату, з гуркотом зачинила двері, притулилася до них спиною і, все ще задихаючись від сорому та дикого серцебиття, крикнула:

— Замовкни, будь ласка!… Просто замовкни…

Вітаю, любі читачі ❤️
Оновлення відтепер кожного дня о 06:00.