Розділ 21. Кайл

Я стояв біля вікна, стискаючи підвіконня з такою силою, що дерево під пальцями жалібно рипіло. Смарагдові вогні фестивалю на горизонті вже згасали, поступаючись місцем блідому передсвітанковому туману. За спиною, на великому ліжку в моїй спальні, лежала Ембер.

Вона була блідою, її прекрасне світле волосся розсипалося по подушках ще вологими пасмами, але дихання нарешті вирівнялося. Цілитель оглянув її годину тому й запевнив, що з нею все гаразд — вона просто виснажена й наковталася води. Я наполіг, щоб її залишили тут, під моїм безпосереднім наглядом. 

У кутку кімнати, біля каміна, сиділи Ендрю та Ітан. Атмосфера була настільки напруженою, що повітря здавалося наелектризованим.

— Якби все було по-іншому... — глухо промовив я, не повертаючись до них. Голос після морської води досі звучав сипло. — Якби ти, Ендрю, не був близько до узбережжя, коли почув гуркіт. Якби я взагалі не втрутився і залишився у маєтку... Все могло б бути набагато гірше. Нам просто достобіса пощастило, що все так склалося.

— Я б також міг загинути, брате, — тихо, без своєї звичної усмішки відгукнувся Ендрю. Він крутив у руках порожній келих. — Якби на тому човні був я, а не ти. Ця тварюка йшла на таран із чітким наміром знищити все, що на поверхні.

— Ні, — я різко повернувся до нього, схрестивши руки на грудях. — Я ж не загинув.

— Бо я вас врятував і витягнув на скелі! — нагадав Ендрю, підводячись.

— Отож-бо й воно, — відрізав я, роблячи крок до нього. — Ти врятував нас, бо був поруч, на сусідньому причалі. Але навіть під водою я був живий. Моя магія живила моє тіло, утримувала повітря навколо моїх легень, доки ми боролися. А в Ембер немає магії. Її «нуль» робить її абсолютно беззахисною перед таким тиском. Вона б задихнулася за дві хвилини, якби я не...

Я замовк, згадавши судомний, відчайдушний подих, який передав їй губи в губи під водою. Як її обм'якле тіло раптом здригнулося, чіпляючись за життя. Як я повторював в своїй голові, що готовий зректися всього лиш би вона дихала. 

— Це був Леон, — подав голос Ітан. Його очі за скельцями окулярів холодно блиснули. — Напад стався саме в Ніч Світлячків, коли всі патрулі відволіклися на берег та сонячний камінь. Хтось прикликав глибоководного монстра за допомогою вищої магії призову. Хто, крім нас, в Раді має доступ до таких сувоїв? Тільки Леон.

Щось тут було не так. Леон міг знати, що ми там будемо, але як він не знав на якому човні ми будемо. Як він нас відслідкував? 

— Що ми робимо далі? — запитав Ендрю, серйознішаючи. — Викличемо його на Раду?

— Ні, — похитав головою я. — У нас немає прямих доказів. Зараз ми маємо поводитися так, наче нічого не сталося. Жодного натяку на те, що ми знаємо про замах. Особливо перед Леоном. Він має думати, що його план просто провалився через дурну випадковість. Але безпеку потрібно посилити. Відсьогодні з Ембер завжди має хтось з нас бути. Постійно.

— О, ну я тільки за, — Ендрю миттєво спробував повернути свій звичний легковажний тон, розправивши плечі. — Бути тінню такої красуні — це найкраща місія, яку ти міг мені доручити.

Ітан ліниво підвів на нього очі й видав порцію чистого сарказму:

— Справді, Ендрю? Ти готовий ризикувати життям і стрибати в крижану воду заради дівчини, яку називав «проблемою на нашу голову»?

— Це було на початку! — обурився Ендрю, картинно притиснувши руку до серця. — І я буду робити це заради брата. Щоб наш суворий Хранитель нарешті хоча б трохи очі розкрив і помітив, що світ навколо не обмежується лише звітами Ради!

Я зрозумів про що він натякав.

— Поганенько вийшло, — сухо кинув Ітан, підводячись із крісла. — Судячи з його обличчя, очі він відкрив, але тепер хоче заплющити їх усім іншим. Назавжди.

Я вже їх не слухав. Голоси братів зливалися в суцільний білий шум. У моїй голові, наче зациклена магічна ілюзія, майорів один і той самий момент: ми падаємо з човна, чорна безодня, і її сукня...

— Сукня... — тихо вимовив я, і брати миттєво замовкли. — Я пам’ятаю, як ми йшли на глибину. Тканина сукні... вона світилася в воді. Не смарагдовим світлом, як світлячки, а іншим. Сріблясто-білим фосфором. Наче на неї спеціально наклали маяк, щоб прикликати чудовисько.

Ендрю застиг, а потім повільно підняв руки в примирливому жесті, хитро мружачись:

— Ну... тоді, братику, ти один із головних підозрюваних. Ти ж її подарував. Сам вибирав, сам передав через покоївку. Маячок міг накласти тільки той, хто тримав річ у руках.

Я подивився на нього таким гнівним, спопеляючим поглядом, що Ендрю миттєво зробив крок назад, а повітря в кімнаті затріщало від моєї аури. Хтось втрутився в моє замовлення. Леон? Міла? Чи той кому я довіряв?

— Ідіть, — коротко наказав я братам. — Мені потрібно подумати. І стежте за кожним кроком Леона і… слуг.

Коли двері за ними зачинилися, у кімнаті знову запала тиша, порушувана лише м'яким потріскуванням каміна. Я повільно підійшов до ліжка й сів на самий край. Ембер ледь помітно насупилася уві сні, її пальці судомно стиснули ковдру, наче вона досі намагалася втриматися за весла в тому клятому човні.

Я протягнув руку, вагаючись кілька секунд, і обережно, ледь торкаючись, відвів мокре пасмо волосся з її обличчя. Моя магія емоцій зазвичай мовчала поруч із нею, але зараз, дивлячись на її беззахисний силует, я відчував таку глуху, шалену лють до тих, хто намагався її знищити, що мені важко було дихати.

— Я зроблю все, щоб вберегти тебе, Ембер, — тихо прошепотів я в темряву кімнати, дивлячись на її бліді губи. — Навіть якщо для цього мені доведеться відмовитися від найбажанішого.

Вона не відповіла, лише тихо зітхнула, повертаючи голову на бік, а я залишився сидіти поруч, охороняючи її сон до самого світанку.