Розділ 20. Ембер

Глухий, потужний удар знизу підкинув наш човен догори, наче тріску. Дерев'яне дно з прогнулося й розродилося сухим тріскотінням. Ми не встигли навіть збагнути, що відбувається — у темряві ми не бачили жодного силуету, жодних плавців чи магічних спалахів. Тільки чиста, сліпа сила, яка цілеспрямовано й холоднокровно нищила наш маленький човен.

Наступний удар збоку просто перекинув судно.

Холодна морська вода миттєво заповнила мої легені, вибиваючи залишки повітря. Ніжний шовк сукні, який щойно здавався невагомим, під водою перетворився на важкі, загребущі пута, що обернулися навколо ніг і потягнули мене на дно. Навколо панувала абсолютна, непроглядна темрява, змішана з солоною піною, бульбашками повітря та залишками смарагдового сяйва, що швидко згасало в товщі води.

Я панічно заборсалася, втрачаючи орієнтацію в просторі, аж раптом чиясь міцна, гаряча рука залізною хваткою обхопила моє зап'ястя.

Кайл. Він притягнув мене до себе, міцно обнявши однією рукою за талію. Ми почали гарячково гребти вгору, намагаючись пробитися до рятівного нічного неба. Його серце калатало прямо біля моїх грудей, наче скажене. Мій магічний нуль зазвичай блокував його силу, але зараз я фізично відчувала, як напружений кожен мускул його тіла, як він відчайдушно віддає всі сили, щоб витягнути нас обох.

Але щось у глибині не збиралося нас відпускати.

Нова невидима хвиля з розгону врізалася в нас. Удар припав Кайлу в спину, і я почула під водою його глухий, приглушений стогін. Нас відкинуло назад, закрутило у вирі, і ми знову почали стрімко падати на глибину.

Срібні кулі кисню виходили з моїх губ. Легені горіли пекельним вогнем. Перед очима почали спалахувати чорні та золоті плями, а кінцівки раптово стали ватними. Свідомість повільно, але невблаганно вислизала, лишаючи тільки глухий шум у вухах. Я перестала боротися й просто почала занурюватися в темряву.

Раптом обличчя Кайла опинилося зовсім поруч. У напівтемряві я ледь бачила його дикі від страху, потемнілі сині очі — у них більше не було звичної аристократичної стриманості, лише чистий, первісний жах за моє життя. Він перехопив мене за потилицю, притискаючи ближче до себе.

І в наступну мить його губи жорстко, відчайдушно притислися до моїх.

Це не було схоже на романтичний поцілунок з моїх дівочих мрій. Це був акт порятунку, чистий і концентрований. Разом із цим подихом у мої груди ринуло жадане повітря, повертаючи свідомість і змушуючи моє серце зробити шалений удар. Разом із киснем у мене всередині ніби вибухнула іскра, яка миттєво прогнала підводний холод. Його губи були єдиним джерелом життя в цій чорній безодні.

Отримавши ковток повітря, ми з останніх сил рвонули вгору, і за секунду наші голови нарешті з галасом пробили поверхню води.

Ми жадібно, із судомою в грудях вхопили нічне повітря. Вода навколо вирувала. Залишки нашого човна трісками гойдалися на хвилях.

— Ембер! — вигукнув Кайл, важко дихаючи та засліплюючи мене своїм панічним, палаючим поглядом. Його пальці до болю впилися в моє плече, перевіряючи, чи я жива. — Ти як?! Дихай!

— Я... я в порядку! — закашлялася я, намагаючись утриматися на воді, поки мокра сукня нещадно тягнула донизу. — Що це, дідько його бери, було?! Це не просто хвиля!

— Не розтискай рук! — його голос звучав різко, але в ньому відчувалася тріщина глибокого переляку. Вперше на моїй пам'яті Хранитель втратив свій залізний самоконтроль. — Хтось контролює воду під нами. Вони мітили не в човен... вони мітили в нас!

— У нас? Кайле! Якщо нас зараз згодують морським чудовиськам! — крізь шум води викрикнула я, намагаючись відплюнути солону воду. — Я вбʼю тебе!

— Помовч і тримайся за мене! — відрізав він, притягуючи мене ще ближче, так що я відчула, як запекло калатає його серце. — Я не дозволю тобі потонути. Не сьогодні.

— Тоді придумай щось, містере ідеальний, бо я...

Я не встигла договорити.

Вода під нами раптово закипіла і розверзлася знову. Потужний, нищівний удар знову обрушився на нас згори, розриваючи наш короткий передих. Сила була такої нищівної потужності, що нас обох, міцно зчеплених руками, просто втиснуло назад у саму глибину моря, тягнучи на похмуре, невідоме дно, подалі від світла фестивалю й безпечного берега.