Розділ 18. Ембер

Ендрю підхопив мене під лікоть так акуратно, наче я була кришталевою вазою, хоча ще хвилину тому його власний брат збирався жонглювати його головою. Та Кайл так і не зупинив нас.

Коли ми нарешті вийшли з задушливого кабінету Хранителя і рушили довгими, залитими місячним світлом коридорами маєтку, Ендрю нарешті видихнув і повернув голову до мене.

— Ембер, клянуся всіма богами світла, ти виглядаєш просто... феноменально, — він розплився в такій солодкій і щирій посмішці, що будь-яка інша дівчина на моєму місці вже б розтанула, як лід під липневим сонцем. — Ця сукня на тобі — це злочин проти магічного правопорядку. Колір світанкового моря підкреслює твої очі так, що в мене закрадаються сумніви, чи не викрав мій зануда-брат якусь реліквію, щоб пошити це диво. Тобі неймовірно личить ця свобода від корсетів. 

— Ендрю, припини, — я легенько штовхнула його ліктем у бік, хоча мені було приємно. Жіноче самолюбство після тижнів знущань тітки Клодії нарешті отримало заслужений бальзам. — Тобі все одно нічого не світить, можеш не старатися. Та і я твоя майбутня... емм, «родичка», хоч і фіктивна.

— О, не нагадуй мені про контракти, — він весело підмигнув, спускаючись зі мною по сходах до приватного причалу. — Фіктивна наречена Кайла — це майже вільна дівчина, враховуючи, що він більше часу проводить зі своїми звітами, ніж із живими людьми. Я б сказав, що в мене є всі шанси переманити таку прекрасну контрабандистку на свій бік. Трішки легкого флірту, гарне вино, смарагдове море — і ти забудеш про його крижаний погляд.

Я засміялася, але всередині знову ворухнулося дивне почуття. Перед очима досі стояло обличчя Кайла, коли він побачив мене в цій сукні. Той його миттєвий, застиглий шок, буря в синіх очах, яку він так намагався придушити... Чому він вибрав для мене саме таку сукню? Зухвалу, відкриту, легку? 

Ми вийшли на узбережжя. Фестивальний натовп шумів десь далеко праворуч — звідти долітала весела музика, спалахи магічних салютів та гучний сміх. Але Ендрю повів мене в інший бік, туди, де скелі кидали глибокі тіні на воду, повністю приховуючи нас від чужих очей. Ліхтарі туди майже не діставали.

Біля самого берега погойдувався невеликий, але надзвичайно витончений дерев'яний човен, прикрашений делікатним золотим різьбленням.

— Ну ось, тут нікого немає, Ембер, — Ендрю зупинився біля борту й повернувся до мене, заглядаючи під мій блакитний поділ із веселою іскоркою в очах. — Ми в повній безпеці від сторонніх очей. Тепер ти можеш розслабитися й не прикидатися, що я подобаюся тобі менше за мого старшого брата. Я б навіть сказав — більше. Зі мною ж набагато веселіше, правда?

Я зупинилася, зважила в руці легку сумочку і зневажливо хмикнула.

— Дивись, Ендрю. Ти — заноза в дупі. А твій старший брат — скалка в оці. Мені взагалі з вас трьох найбільше Ітан подобається. Він принаймні мовчить і займається ділом, а не бісить мене кожні п'ять хвилин.

Ендрю вибухнув щирим реготом, що пара нічних птахів з криком злетіла зі скелі поруч.

— О боги, Ітан?! — віддихавшись, видавив він. — Тоді ти точно приречена, Ембер! Мій молодший брат одружений на своїх артефактах і книгах, ти з ним помреш від нестачі адреналіну в крові через два дні!

— Ну, це все одно краще, ніж померти від передозування твоїх компліментів або його емоційних щитів, — відпарувала я.

— З братами Соларіс ти приречена, — він легко підморгнув мені.

— Але ще є ваш кузен.

— Кайл цього не переживе… знову, — прошепотів Ендрю і похитав головою. — До речі ще є тітка. Вона самотня, щоб ти знала. 

Ми обоє знову засміялися. Настрій був настільки легким і літнім, що я нарешті відчула себе у своїй тарілці. Ендрю граційно зробив крок на борт човна, розвернувся і витягнув руку з бездоганним аристократичним жестом, допомагаючи мені переступити через мокрий камінь.

— Ну що, леді Ембер, готова підкорювати смарагдові хвилі? Надіюся, ти не боїшся морських світлячків так само, як мого брата? — весело запитав він, стискаючи мої пальці.

— Навряд чи ми втрьох помістимося в цьому човні без того, щоб хтось не вилетів за борт, — замість мене пролунав до болю знайомий, низький і прохолодний голос.

Я миттєво нахмурилася й обернулася.

З густої тіні скелі повільно вийшов Кайл. Він уже скинув свій офіційний камзол, залишившись у простій темній сорочці з розстебнутим коміром, але його постава все одно випромінювала таку залізобетонну владу, що повітря навколо човна миттєво похолоднішало.

— Кайле? — Ендрю здивовано підняв брови, не випускаючи моєї руки. — Ти ж сам казав, що після турніру людські емоції випалили тобі мізки і ти не витримаєш цього літнього натовпу. Чого ти тут? Ти ж був не проти, щоб я її вигуляв.

— Я передумав, — коротко відрізав Кайл, роблячи крок до самого причалу і зупиняючись прямо перед нами. Його сині очі в темряві здавалися двома крижаними озерами.

Я перевела погляд з одного брата на іншого. Один — розслаблений, веселий, уособлення літнього відпочинку. Другий — похмурий, напружений, наче збирався оголосити війну сусідній державі прямо зараз.

Ендрю оцінив ситуацію, подивився на важкий погляд старшого, потім на мою сукню і... хитро посміхнувся, піднімаючи руки в примирливому жесті. Він зрозумів усе без слів. Поступитися старшому в такій ситуації було найрозумнішим (і найкумеднішим) рішенням.

— Ну що ж... — Ендрю легко вискочив з човна назад на пісок, проходячи повз Кайла і легенько плеснувши його по плечу. — Я сумувати на фестивалі точно не буду, там повно прекрасних магічок. А тобі, Ембер, щиро співчуваю. Постарайся не померти від нудьги з цим айсбергом серед світлячків. Щасливо залишатися, «наречені».

— Згинь! — глухо прогримів Кайл, і від його голосу по воді пішли дрібні хвилі.

Ендрю лише весело реготнув і швидко зник у темряві, залишаючи мене сам на сам із розлюченим Хранителем на порожньому нічному березі.