Розділ 17. Ембер

В день Ночі Світлячків моє серце наповнилося солодким передчуттям. 

Я стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті, і Міла була абсолютно права — сукня перетворила мене на когось іншого. Ніжно-блакитна тканина м’яко струменіла по тілу, а глибокі розрізи при кожному русі безсоромно оголювали ноги майже до стегон. Без корсета дихалося так легко, що мені хотілося сміятися від цього забутого відчуття свободи. Навіть світле волосся я не стала укладати у вигадливу зачіску, дозволивши йому м'якими хвилями падати на плечі.

Я раптом зрозуміла одну маленьку, але суттєву деталь: я поняття не маю, де саме маю чекати на Ендрю. На якій терасі чи причалі ми домовлялися зустрітися?

І чи я з ним маю йти? Та за ці дні Кайл так і не говорив зі мною. Можливо чекав жесту від мене. Ха! За сукню не продамся! Навіть за таку гарну.

Взувши легкі сріблясті босоніжки, я вийшла в напівтемний коридор. На щастя, неподалік біля великого підсвічника з'явилася знайома постать. Це був Освальд. Він, як завжди, рухався беззвучно, наче привид.

— Освальде, — гукнула я, підходячи ближче. — Ти не знаєш, де лорд Ендрю?

Дворецький зупинився, повільно повернувся до мене і схилив голову. На його обличчі не відобразилося жодної емоції, але я знову помітила, як його пальці на мить міцніше стиснули срібну тацю.

— Я бачив лорда Ендрю кілька хвилин тому, леді Ембер. Вони разом із лордом Ітаном зайшли до кабінету лорда Кайла.

— Дякую, — кивнула я і рушила в бік робочого кабінету Хранителя.

Підійшовши до масивних дубових дверей, я вже занесла руку, щоб постукати, але двері були зачинені нещільно. Крізь вузьку щілину в коридор просочувалося тепле золотаве світло магічних ламп і приглушені голоси трьох братів. Контрабандистські звички знову взяли гору над аристократичним етикетом. Я замерла, затамувавши подих, і притислася вухом до одвірка.

Там справді говорили про справи. Пролунав низький, зосереджений голос Кайла:

— Посилення патрулів на воді обов'язкове. У Ніч Світлячків Рада очікує найбільший приплив контрабандистів Нижнього міста. Вони використовують смарагдове сяйво як маскування. І щодо Сонячного каменю... Захист святилища потрібно подвоїти. Ви ж знаєте правила: жодна людина ззовні не повинна навіть наближатися до нього, не те що торкатися.

Я мимоволі напружилася. Вони говорили про священний камінь Соларісів. Той, який Кайл обіцяв мені показати. 

— Ну, взагалі-то, я не зовсім певен, що варто Ембер його показувати, — подав голос Ітан. Його тон був серйозним, аналітичним. — Її аура... точніше, її відсутність, можуть зреагувати дивно. Кайле, ти маєш пояснити їй всі ризики. Сонячний камінь — це не просто древній сувенір. Якщо вона торкнеться його під час повного місяця, наслідки можуть бути...

— Але ж цей йолоп уже пообіцяв їй! — Ендрю весело хихикнув, перебиваючи молодшого брата. — Наш залізобетонний Хранитель дав слово дівчині. Хто б міг подумати?

— Вона має розуміти, на що йде, — наполягав Ітан.

Я насупилася. Які ще ризики? Я — професійна шукачка, я вивчила про цей камінь усі доступні легенди в архівах! Невже є щось, чого я не знаю?

— Звісно, вона все зрозуміє, — знову заговорив Ендрю, і в його голосі почулася щира теплота. — Вона ж розумна, а ще — до біса гарна. І ти це також помічаєш, Кайле. Чесно, я не знаю, як ти досі можеш стримуватись поруч із нею і вдавати цей свій фірмовий крижаний монумент.

Ендрю голосно й невимушено засміявся. За мить до нього приєднався навіть тихий Ітан, видавши короткий смішок.

— Та він усміхається в її присутності, це вже великий прогрес, — підхопив Ітан, явно підморгуючи Ендрю. — Він тільки те й робить, що втрачає контроль. Тож наш Хранитель просто влип. По вуха.

Це він втрачає контроль? Щось я цього не помітила. 

— Замовкніть! — рявкнув Кайл.

Зсередини кабінету почувся глухий удар — схоже, Кайл зі злості кинув у братів чимось важким. Брати лише сильніше засміялися.

— От скажіть мені, чому яблука від яблуні так далеко падають? — у голосі Кайла знову з'явився той самий небезпечний, морозний метал. — Бо ви двоє зараз лежите десь у гною, і ти, Ендрю, вже там капітально застряг зі своїми жартами. Якщо я почую...

У цей момент я різко відкрила двері.

— І що ти зробиш? — і хоч зовні я виглядала впевнено, проте всередині все просто обірвалося.

Першим, прямо переді мною біля дверей, стояв Ендрю. Від несподіваного звуку він різко обернувся і повільно розтягнувся в усмішці, оцінивши мій вигляд.

А от Кайл... Кайл сидів за своїм масивним столом. Побачивши мене в дверях, він підвівся. Його зазвичай ідеальні рухи на секунду втратили всю свою аристократичну плавність. Він просто завмер, вп’явшись у мене поглядом своїх неймовірних синіх очей. Він дивився на моє розпущене волосся, на невагому блакитну тканину і на сміливі розрізи сукні, які повністю відкривали мої ноги. У кабінеті запала така тиша, що було чути, як за вікном шумить море.

Ітан, який стояв трохи осторонь із купою паперів, перевів погляд з брата на мене і тихо, з легкою іронією промовив:

— Ти знав, що вона там стоїть, Кайле?

Ендрю скоса глянув на старшого брата, на чиєму обличчі зараз проступала ціла буря емоцій, які він вперше не міг приховати.

— Наш Хранитель точно не знав, — хмикнув Ендрю, закладаючи руки за спину. — Але знаєш... якби я був на її місці, я б теж підслуховував тебе, братику. Ти ж у нас така таємнича особистість.

А Кайл досі мовчав. Він обрав цю сукню. Він бачив її раніше, але не бачив на мені. І зараз просто мовчить…

Від автора:

Вирішила сьогодні порадувати вас одразу двома розділами… Читайте із задоволенням ❤️

Сукня Ембер