Розділ 11. Ембер

Якщо я думала, що провела Кайла Соларіса в партер і виграла перший раунд, то я катастрофічно помилялася. Айсберги не тануть від дрібних шпильок — вони просто чекають, щоб розчавити тебе своєю масою.

Моя відплата наступила о пів на п’яту ранку.

Сонце ще навіть не думало показуватися з-за обрію, а небо над столицею мало брудний, синьо-сірий колір, коли двері моєї спальні злетіли з засувів. До кімнати, наче загін штурмовиків, зайшла герцогиня Клодія в супроводі трьох кремезних гвардійців та покоївки, яка тримала в руках щось схоже на середньовічне знаряддя катувань.

— Підйом, Ембер, — прогримів холодний голос тітки. — Мій племінник повідомив, що твоя поведінка на балу Ради була... незадовільною. Ти ходила, як магічний вепр, і тримала лорда, наче мішок із картоплею. Оскільки ти тепер обличчя нашого роду, ми починаємо курс експрес-етикету. Негайно!

Я навіть вилаятись не встигла. Мене витягли з ліжка, замотали в якесь цупке, важке тренувальне плаття з корсетом, що перекрив мені доступ до кисню, і завантажили в карету.

За пів години ми опинилися на скелястому березі моря, на самій околиці міста. Вітер тут дув такий, що моє світле волосся миттєво перетворилося на гніздо, а дрібні солоні бризки кололи обличчя, як голки. Було дико холодно.

— Почнемо з постави, — командувала Клодія, спираючись на свою витончену тростину з набалдашником у вигляді сонця. — Справжня леді роду Соларіс має ходити так, наче тримає корону. Покоївка, камінь!

Покоївка з неприхованою зловтіхою підійшла до мене і поклала мені на голову... шматок важкого, шорсткого мармуру.

— А тепер ходи по кромці прибою, — наказала тітка. — Рівно. Туди й назад. Якщо камінь впаде — гвардійці додадуть магічної ваги на твої плечі. Корсет тримати порівняно з бруківкою! Руки розслаблені! І не смій шмигати носом!

— Звісно, ваша світлосте, — пробурмотіла я собі під ніс, намагаючись не зсунути щелепу від люті. — А сальто назад у цьому ж корсеті вам не зобразити? Для повної картини сімейного щастя?

Це було чисте, концентроване пекло. Кайл знав, куди вдарити. Натовп колекторів у Нижньому місті здавався мені дитячим садком порівняно з Клодією. Ті хлопці хоча б били по ребрах швидко й без зайвої грації, а тітка катувала мене за всіма правилами високого етикету.

Мої ноги ковзали по мокрих водоростях, пальці заніміли від крижаної води, а цей проклятий мармур на голові, здавалося, втискав мій хребет прямо в чоботи. Цікаво, якщо я розіб’ю цю дорогущу плиту об її ідеальну магічну зачіску, контракт буде анульовано чи мене просто згодують грифонам? Другий варіант виглядав навіть привабливіше.

Кожні десять хвилин тітка робила зауваження:

— Жахливо! Провінційно! Ти рухаєшся як портовий вантажник, Ембер!

— Проте вантажники хоча б отримують безкоштовний ель за свої муки, — голосніше, ніж планувала, відрізала я, балансуючи на одній нозі, коли чергова хвиля мало не змила мене в море разом із мармуром. — А мені за це світить лише хронічний радикуліт та пара нових синяків для весільного альбому.

— Це для твого ж блага, — Клодія точно чула, що я сказала.

Я ходила туди-сюди дві години. Сонце повільно, ліниво виповзало з-за криваво-червоного морського горизонту, забарвлюючи воду в золотаві тони. Мій імунітет тут не допомагав — проти фізичного виснаження та криків тітки в нього не було антитіл. Я була готова впасти й просто померти на цьому пляжі, проклинаючи весь рід Соларісів до десятого коліна.

І саме в той момент, коли я вдесяте розверталася біля великого валуна, я підняла голову й завмерла.

Трохи вище за схилом, на красивій оглядовій терасі під білим тентом, стояв розкішний столик. 

А за столиком, закинувши ногу на ногу, сиділи Кайл та Ендрю.

Кайл був у білосніжній сорочці, ідеально свіжий, без жодного сліду нічного недосипу. Він спокійно спостерігав за моїми муками крізь легкий серпанок ранкового туману. Побачивши, що я нарешті помітила його, Кайл повільно підняв свій келих із напоєм (сподіваюсь там отрута), зустрівся зі мною поглядом і... ледь помітно, торжествуюче відсалютував мені бокалом. Ендрю поруч просто відверто хихикав, прикриваючи рот долонею.

Це була його перемога. Чиста, витончена і жорстока аристократична помста. Він змусив мене страждати, навіть не поворухнувши пальцем і не виходячи з зони комфорту.

Камінь з гучним тріском впав з моєї голови прямо в пісок, але мені було байдуже.

— Ти невиправна, Ембер, — мовила Клодія.

Я так стиснула зуби, що ледь не покришила емаль, а в моїх очах спалахнуло таке праведне, пекельне полум'я, якого цей пляж ще ніколи не бачив.

Я дивилася прямо на Кайла, ігноруючи крики тітки Клодії за спиною.

«Ну все, Соларіс, — подумки просичала я, витираючи солону воду з щоки. — Ти оголосив війну не тій дівчині. Я божуся, тобі це так просто не минеться. Наступного разу ти будеш благати мене про пощаду».