Розділ 9. Ембер

Ранок у маєтку Соларісів почався з передзвону кришталю та аромату свіжої випічки. Мене вбрали в ніжно-блакитну сукню, яка, за словами покоївки, «ідеально підкреслювала статус нареченої старшого лорда». Ага, статус майбутньої каторжанки.

Коли я зайшла до великої їдальні, за довгим мармуровим столом уже сиділа майже вся родина. На чолі столу, з ідеально рівною спиною та гордо піднятим підборіддям, сиділа леді Клодія — та сама прискіплива тітка, яка виглядала наче забула постаріти. Ідеальна до останньої волосинки на срібному волоссі, в якому виднілася жовта квітка. В мене на мить навіть дух перехопило. На її пальцях виблискували витончені персні, а погляд міг би заморозити вулкан.

По ліву руку від неї сидів Ендрю, який весело підмигнув мені, і Ітан, що ховав ніс у свіжому номері магічної газети. Кайл сидів праворуч від тітки. На його обличчі не було ні краплі нічної втоми — ба більше, він здавався... задоволеним. Майже в піднесеному настрої, що здавалося було аномалією.

— Отже, це і є твоя обраниця, Кайле? — голос тітки Клодії прозвучав як удар батога. Вона зміряла мене поглядом з голови до ніг. — Дівчино, з якого ти роду? Я не пам'ятаю такого обличчя на жодному з балів цього сезону.

— Мій рід дуже давній, — спокійно відповіла я, сідаючи на стілець, який мені чемно відсунув Освальд (дворецький знову був утіленням бездоганності). — Настільки давній, що ми вже й забули про бали й воліємо триматися ближче до... землі й реліктів.

Ендрю тихо пирхнув у свій келих із соком, а Кайл ледь замітно кивнув, оцінивши мою викрутку.

— Ближче до землі? Цікаво, — Клодія примружилася. — А де твій магічний фон? Мої чари не відчувають від тебе жодної іскри. Як Хранитель може пов'язати життя з тою, хто не здатна навіть запалити свічку без сірників?

— О, тітонько, у цьому й весь цимус! — втрутився Ендрю, намазуючи джем на круасан. — Навіщо Кайлу жінка з магією, якщо він сам палає як багаття від чужих емоцій? Ембер — це його особистий штиль. Поруч із нею він хоч не гарчить на слуг.

— Я не гарчу, Ендрю, — зауважив Кайл, спокійно відпиваючи каву. — Я просто виражаю конструктивне незадоволення.

— Ага, від якого в кухаря скисає молоко в радіусі кілометра, — пробурмотів з-за газети Ітан.

І в цей момент двері їдальні відчинилися.

У залу зайшов Леон. І всі розмови миттєво стихли.

Це було епічно. Його вчорашня ідеальна золота шевелюра була скуйовджена, під лівим оком наливався соковитий фіолетово-синій синець, а права щока була прикрашена акуратним пластирем. Пересувався він так, наче вночі його переїхала карета, запряжена драконами.

— Боже мій, Леоне! Що з тобою сталося?! — вигукнула Клодія, ледь не впустивши порцелянову чашку.

Леон кинув на Кайла погляд, повний такої дикої люті й водночас тваринного страху, що мені аж полегшало на душі. Потім він подивився на мене, сковтнув і тихо, хрипким голосом промовив:

— Упав. Уночі. Зі сходів. Там... темно було. І слизько.

— Наші сходи покриті килимами з магічним підігрівом, Леоне, — знущально зауважив Ендрю, ледь стримуючи регіт. — Де ти там знайшов лід?

Леон нічого не відповів. Він мовчки сів на найдальший кінець столу, опустив голову в тарілку і за весь сніданок не зронив більше жодного слова. Кайл тим часом з абсолютно невинним виглядом продовжував розрізати свій стейк.

Після сніданку, коли Клодія пішла влаштовувати прочухана покоївкам за «слизькі сходи», Кайл схопив мене за руку і повів вглиб саду, подалі від зайвих очей.

— Гадаю сімейна зустріч пройшла на славу, — промовив він, відпускаючи мій лікоть. — Принаймні ти не намагалася себе отруїти.

«Якщо я стану вашою нареченою, то перше, що я зроблю — це партію отрути під час нашого спільного сніданку».

Я склала руки на грудях і пильно поглянула на нього. 

— Кайл, для чого була вся ця вистава з Леоном? Я звісно вдячна, але не розумію сенсу, а ти людина в якої завжди є сенс. 

Мені було до біса приємно. Це вперше чоловік заступився за мене. Але тепер Леон переключиться й на мене. А я ще хочу жити. 

Кайл зупинився біля великого куща білих троянд і повернувся до мене. Його погляд знову став серйозним, без ранкової розслабленості.

— Давай уявимо, Ембер, що ти моя справжня наречена. Не за контрактом. Як справжня наречена, ти б мені розповіла те, що почула вночі від мого кузена?

Я на секунду замислилася і кивнула.

— Ну... так. Напевно.

— І як я, як твій справжній чоловік, мав би відреагувати на те, що мою майбутню жінку назвали такими словами і погрожували її життю? — його голос став нижчим, а в очах знову майнув той самий небезпечний срібний вогонь.

Я мовчала, змушена погодитися з його логікою. Це було... навіть справедливо. Він захищав свою територію. І, хоч як крути, захистив мене.

— Гаразд, — тихо сказала я. — Тут ти правий.

— Це ще не все, — додав Кайл, поправляючи манжети. — Леон має вибачитися перед тобою особисто. Офіційно. Сьогодні до вечора.

На моїх губах сама собою з'явилася хитра шпилька, і я, примруживши очі, зробила крок ближче до порога його особистого простору.

— Тільки він? — тихо запитала я, заглядаючи йому в обличчя.

Кайл застиг. Його брови здивовано злетіли вгору.

— А хто ще?

— Ну як же, лорде Соларіс, — медово посміхнулася я. — Хтось же в кабінеті теж назвав мене «злодійкою» і пообіцяв каторгу, якщо я не підпишу папірець. І це я мовчу про жорстокі маніпуляції. Мені здається, дехто теж винен мені хороше вибачення.

Кайл кілька секунд просто дивився на мене, очевидно, вражений моїм нахабством. А потім повітря навколо нас раптово здригнулося — його магія емоцій випустила коротку, теплу й неймовірно сильну хвилю, яка вперше не намагалася мене задушити, а наче... обійняла.

— Ти неймовірна, Ембер, — тихо, майже пошепки сказав він, нахиляючись до мого вуха. — Але на моє вибачення тобі доведеться заробити. Наш перший офіційний вихід у світ — сьогодні ввечері. На балу у Раді магів. І якщо ти там не схибиш... можливо, я подумаю про те, щоб подати тобі каву в ліжко.