Розділ 5. Ембер

Кайл Соларіс не став кричати, кликати варту чи заковувати мене в кайдани. Він просто повільно опустив брови, а та сама примарна, ледь помітна посмішка знову торкнулася кутиків його губ. І від цієї посмішки мені стало куди тривожніше, ніж від його крижаного погляду. У ній читалася абсолютна самовпевненість хижака, який точно знає, що здобич нікуди не дінеться.

— Сміливо, — тихо промовив він, повертаючись до свого столу. — Що ж, Ембер, я даю вам час подумати до завтрашнього ранку. Двері відчинені. Можете йти.

Я двічі моргнула від несподіванки. Серйозно? Просто так відпускає?

Не чекаючи, поки він передумає, я круто розвернулася і майже вибігла з кабінету. Проходячи повз гвардійців у коридорі, я гордо задерла ніс. Тільки опинившись на свіжому нічному повітрі поза межами резиденції, я змогла нормально вдихнути.

«Який же самозакоханий індик! — вирувало в моїй голові, поки я швидко крокувала в бік Нижнього міста. — Наречена за контрактом? Палке кохання? Ага, зараз, розбігся! Нехай шукає собі якусь наївну аристократку. Я в його ігри не граю».

Він міг вибрати будь яку іншу панянку, але чомусь йому захотілося дівчину з сумнівним заробітком на життя.…

Я була абсолютно впевнена у своїй правоті. Гроші від продажу компаса приємно відтягували гаманець, половину боргу завтра буде закрито, життя налагоджується. Кайл Соларіс просто блефував.

Але моя радість тривала рівно до того моменту, поки я не звернула у свій завулок.

Там на мене вже чекали.

Тіні відокремилися від стін будинку. Троє високих чоловіків у брудних шкіряних куртках, обвішані низькосортними, але небезпечно зарядженими бойовими артефактами. Колектори з Нижнього міста.

Нехай магія на мене не діє, але кулаки я відчую. 

— О, а ось і наша пташка, — прохрипів той, що стояв по центру, підкидаючи на долоні важкий залізний кастет, що іскрився фіолетовими блискавками. — Слизький Барні розпатякав, що ти сьогодні зірвала великий куш, Ембер. Нам потрібні наші гроші. Усі. 

Я зробила крок назад, тривожно намацуючи у внутрішній кишені димову шашку — єдиний артефакт, що в мене залишився.

— Хлопці, угода була до кінця літа! Я збиралася принести частку завтра...

— План змінився, крихітко, — вискалився лідер. — Нам зателефонував один дуже впливовий добродій і натякнув, що твою ліцензію шукача сьогодні анулювали. Ти тепер ніхто. Звичайна злодійка. Тож ми забираємо все.

Впливовий добродій?!

В ту ж секунду в моїй голові спалахнуло обличчя Кайла Соларіса і його фірмова, самовпевнена посмішка. «Я даю вам час подумати до завтрашнього ранку...» Ах ти ж проклятий маніпулятор! Він спеціально нацькував їх на мене, перекривши мені всі шляхи для відступу! Він знав, що без ліцензії та з колишніми боргами Нижнє місто просто зжере мене живцем за одну ніч!

— Назад! — крикнула я, вихоплюючи димову шашку і з силою кидаючи її під ноги колекторам.

Провулок миттєво затягнуло густим, їдким фіолетовим димом. Чоловіки закашлялися, лаючись на чим світ стоїть. Я розвернулася і щодуху кинулася навтьоки, сподіваючись проскочити через сусідній двір.

Але варто було мені зробити три кроки в тумані, як бруківка під моїми ногами раптово зникла. Замість твердої землі я відчула порожнечу. Магічна пастка! І накладена доволі хитро. Магія мене не торкалася, вона просто розчинила простір. Хтось заздалегідь активував тут закляття переміщення.

Я навіть не встигла закричати. Мене крутоногим вихором затягнуло в чорну вирву, простір стиснувся, а в очах миттєво потемніло.

Я прокинулася від того, що мені було дико холодно. Спину ломило, а в носі стояв стійкий запах сирості, цвілі та старої іржі.

Я розплющила очі й спробувала підвестися, але голова вибухнула тупим болем. Навколо панувала суцільна темрява, яку ледь-ледь розсіювало слабке світло від магічного смолоскипа десь далеко в коридорі.

Намацавши рукою підлогу, я відчула холодний, вологий камінь. Попереду почувся важкий залізний брязкіт. Громіздкі заґратовані двері.

Я була в камері. У підземеллі.

«А я краще ризикну з підземеллям»

Договорилась, хай йому грець. 

Мій гаманець зник. Мої інструменти зникли. Навіть мій імунітет тут був безсилий, бо проти залізних ґрат магія не потрібна.

Час до завтрашнього ранку, який дав мені Кайл, невблаганно спливав. І тепер, здається, у мене просто не залишилося іншого вибору, окрім як погодитися на його божевільний контракт... якщо, звісно, я взагалі виберуся звідси живою.