✼ •• ┈┈┈┈81┈┈┈┈ •• ✼

Тихін навчився англійської швидше за мене, бо почав ходити до школи. Школа була державна, навчалися в ній майже більша частина іммігрантів з усього світу. Тому він мав спеціальний клас таких самих учнів, які погано розуміються на мові і перший рік їм робили акцент саме намові. Мав лише пару українських учнів, що прибули пізніше протягом навчального року.

        Кріс облаштував для Тихіна кімнату з комп'ютером та сучасним обладнанням. Накупив одягу нового, приладдя для школи та не шкодував гроші на потреби, бо я ще не мала своєї роботи та відповідно доходів. Подарував свій старий мотоцикл. Якщо і на початку і було останнє слово за мною, щодо його виховання, то вже через пару років міг самостійно приймати рішення і казав, що це не обговорюється! Тихіну наче і подобалося все у новій країні та напочатку все хотів повернутися до України, у рідне село, бо там більше друзів та життя до якого звик. Починати та звикати до нового важко всім, навіть дітям. А ще їм важко зрозуміти ту різницю рівнів життя, бо не знають якою ціною все дається дорослим, щоб покращити своє та їхнє життя. Та я кожного разу йому казала, що багато з того, що ми можемо дозволити тут ми б ніколи не мали в Україні на мою заробітну платню.

      До речі, пригоди з паперовими справами в мене продовжувалися. Я вже не дивувалася, а просто сміялася. Через пару місяців по приземленню в Канаді, нам повинно були прийти поштою фізична пластикова картка резидента Канади. Але через місяць я отримала листа, що не підходять наші фото і їх потрібно оновити за правилами у строк три місяці бо скасують наші дозволи на перебування в країні. Дуже дивно було бо ці фото вже затвердили до перетину кордону у посольстві Італії, де саме ми і робили наші фото. Сперечатися не було сенсу. Ми знайшли відповідний центр де роблять фото для цих випадків і пішли робити ці фото заплативши ще додатково 75 доларів за дану послугу, за двох, мене і Тихіна.

        Через два тижні після цього Тихін отримав свою картку резидента але на ньому було фото, яке ще було зроблене в Італії. А для мене все ще не було нічого. Я все ще мала на руках лише тимчасовий роздрукований папірець, з яким і оформлювала по всіх місцевих інстанціях, пояснюючи, що все ще в процесі. Йшли дні та тижні, а я все не отримувала свого пластикового документу. І саме цікаве, що знову таки подзвонити чи написати туди немає як, щоб дізнатися подробиці в чому затримка. Кріс вже запланував для нас поїздку на Карибське море сім'єю. Але для перетину кордону потрібен цей шматок пластику, який я все не могла отримати. Ну, як завжди і все інше у моєму житті. З бронюваннями відпочинку підходили строки і потрібно було підтверджувати броні. Так як поїздка планувалася на грудень місяць, то в нас було часу вдосталь для отримання цього завітного конверту з документом. Але підстрахувавшись, Кріс подзвонив у агенцію і запитав чи можна використати для перетину кордону цей тимчасовий папірець і йому підтвердили, що звичайно це можливо. Поїздка була забукована та оплачена. За місяць до подорожі, я отримала листа, що міграційна служба в котре нагадує мені, що досі не отримали від мене відповіді на фото, які вони запитували на заміну. Моєму обуренню та негодуванню Кріса не було меж. Ми вже не знали якими словами виразити усю ту “злажену” та “ідеальну” роботу міграційного сервісу Канади. Та нічого не залишалося, як виконати їхні вимоги знову та додати листа, що ми вже відправили фото і не ігноруємо їх і робимо це повторно, бо лишалося строку менше місяця. Не вистачало нам ще проблем з поновленням процедури возз'єднання родини.

      Ми стояли в аеропорту на реєстрацію польоту. Я так і не отримала свого пластику, тому подала тимчасовий документ, що я є резидент Канади. Працівниця все перевірила і відмовила мені.

— Вибачте, але я не можу вас пустити на літак!

— Чому? В мене ж є усі документи.

— Цей документ не дозволяє вам перетинати кордон. Точніше ви можете полетіти але назад ви не повернетеся так як не маєте фізичного документу.

— Так у вашій агенції підтвердили той факт, що ми можемо його використовувати коли я дзвонив — втрутився Кріс — Якби вони мене не обнадіяли я б не планував цю відпустку.

— Хто вам таке сказав, у вас є електронний лист від нашого працівника?

— Ні, нажаль не має. Я отримав цю інформацію по телефону. Як би я знав, то написав би листа, щоб мати докази.

— Дай те мені ще раз ваш папірець, я зараз уточню і перевірю ще раз. - і вона пішла десь на консультацію. А коли повернулася то лише похитала головою, - Вибачте, але ні. Нам дуже прикро, що ви були дезінформовані працівниками нашої кампанії.

— А ми можемо якось повернути гроші за цю відпустку?

— На жаль ні, вже запізно робити повернення і тим паче вам повернуть лише мізерний відсоток.

— Ну то їдьте з Тихіном без мене. Хоч ви розважитеся. Чого грошам усім пропадати?

— Ти впевнена?

— Звісно, якщо ти не проти сам наглянути за Тихіном.