✼ •• ┈┈┈┈76┈┈┈┈ •• ✼

Через деякий час кілька підприємців організували поставку хліба власними силами по селах. Це все було в обмеженій кількості та в певний час. Величезні черги та давки. Люди наче подуріли та оскаженіли і ладні були затоптати будь-кого і будь що. Постоявши один раз у такій черзі та ще й на морозі, я більше не схотіла того хліба і стало ще більше страшно як довго відбуватиметься таке жахіття і чи чекає на нас голод в майбутньому.

       Пізніше деякі власники магазинів налагодили поставки з Запорізької області на свій страх і ризик. А потім почалися поставки з території Криму. Без продукції магазини були десь тижні три. Я оформила собі карту в онлайн кабінеті приват банку і Кріс міг мені скидати гроші, щоб ми могли купляти продукти та поповнювати інтернет. Ціни зросли різко в тричі.

       Напочатку березня я отримала нарешті листа від міграційного офісу про те, що наші паспорти потрібно надіслати на вклеювання візи і відведено на це лише тридцять днів. Шляхів виїзду так і не було. Ніяких коридорів для евакуації ніхто не організовував. Мої очі не висихали від сліз ні дня. Кріс звернувся у міграційний офіс з нашою проблемою і пояснив, що на даний момент я не можу виїхати бо знаходжусь в окупації. На що отримав відповідь, що у зв'язку з подіями в Україні, усім українським заявника було продовжено строк терміном на один рік. А також могли звернутися до будь-якого консульства Канади у Європі для вклеєння віз в паспорти. Тобто, у нас був рік на те, що вибратися з окупації та мігрувати до Канади. Хоч ці новини тішили нас. Залишилося лише знайти шляхи виїзду.

        Згодом почали організовувати перевезення але по неймовірним цінам. Я не квапилася і чекала підтверджень того, що люди дісталися безпечно. Тільки і було чутно в новинах про розстріляні колони цивільних, які намагалися перебратися на підконтрольну територію України шляхами поміж бойових дій, які не вщухали ні на день. А також скрізь були ворожі блокпости, які поводили себе як їм хотілося. Могли забрати речі, які їм сподобалися, затребувати додаткової плати за перетин посту, влаштували фільтраційні табори для людей, досконало перевіряли особисті телефони на наявність підтримки України чи взагалі чогось українського і за що можна було потрапити на "перевиховання" а то і позбутися власних документів. В деяких фільтраційних таборах навіть розлучали дітей з батьками. Така інформація мене аж ніяк не тішила. Я весь час була у пошуку будь-яких перевізників чи людей хто міг виїхати та взяти мене з Тихіном. Але ніхто нікуди не збирався з моїх знайомих але на всі мої запитання, ніхто з них нікуди не збирався і всі ладні були чекати. Тільки потім через деякий час ці самі знайомі вже постили у соціальних мережах, що знаходяться за кордоном чина підконтрольній території.

        У квітні місяці нас відключили від мобільного зв'язку та інтернету. Кілька днів я не мала зв'язку з Крісом і з зовнішнім світом. Я вже уявляла як вінтам сходить з розуму і не знає чи живі ми ще. Коли з'явився зв'язок на одному з операторів, до мене додзвонилося сестра з Італії, яка весь час намагалася з нами зв'язатися. Я зі слізьми на очах продиктувала їй номер Кріса та попросила написати, що з нами все гаразд і лише немає зв'язку. В мене був шок і паніка від усіх подій. Я не знала чого чекати далі і на скільки вся ця ситуація погіршуватиметься. Кріс в цей час також дуже переживав і перебував у стресі. Знову ті самі події повернули його в минуле. Знайшов кохання життя, а тут війна. Втрати все знову він ніяк не хотів і задавався питаннями — Чому знову!?

        Дехто почав виїжджати через Кримський міст по території Росії до Європи. Я дуже боялася цього шляху бо по перше цей кордон не був признаний ніде в світі і могли виникнути проблеми в подальшому по друге це було небезпечно заїхати у "логово" не нормального та неадекватного народу, які вже себе проявили як могли не з кращої сторони. А ще ми дізналися, що виїхала моя сусідка, яка ніде не збиралася виїжджати також коли я її питала, своєю машиною через територію Росії і мали допит від працівників фСБ на кордоні. Допитували навіть дітей окремо від батьків.