✼ •• ┈┈┈┈71┈┈┈┈ •• ✼

 Через тиждень після подачі нами документів оголосили ковідний локдаун по всьому світу. Ми всі отримали листи про те, що офіси на даний момент закриті на невизначений термін. А ще пізніше, через кілька місяців, знову повідомили, що усі працівники працюють онлайн з дому, тому процес розгляду затримується, щоб мали терпіння і не хвилювалися.

       На той момент ми були раді лише одному, що хоч вчасно вдалося подати документи бо ніхто не знав тоді ще на скільки серйозно все це було і на який термін. Головне, що наші документи вже були у міграційному офісі. Бо прослідкувавши за іншими історіями на форумі з міграції, я розуміла, що не все ще так погано в нашій історії. Дехто мусив чекати з подачею документів, інші отримали запрошення на проходження біометрії та медичний огляд (строк яких був лише тридцять днів з моменту отримання листа), а пройти не могли змоги у зв'язку з локдауном. Інші вже отримали запрошення на вклейку візи(строк якого також був тридцять днів)але також не могли змогу надіслати. Комусь потрібно вже було вилітати та літаки були дуже обмежені і виникли проблеми з перельотами.... то ми ще були не в самій гіршій ситуації.

       В нас на роботі також змінився графік та порядок роботи. Усі були не задоволені але головне було, щоб самому не захворіти на той час не втратити роботу. В Кріса також почали по трохи скорочувати персонал і за пів року він сам опинився безробітним. Цілих пів року після скорочення, на не визначений термін як сказали в компанії, він отримував виплати по безробіттю. І це лише зараз ми зрозуміли, як нам пощастило, що саме в цей час нас там з Тихіном не було поруч у такий складний фінансовий час. Все, що не робилося в нашому житті — завжди мало сенс, навіть коли нам самим здавалося, що його немає і життя не справедливе.

        Час йшов, а з ним і зміни. Восени в міграційному офісі Канади додалося роботи з мігрантами кількістю 50 000 людей з Афганістану, яких вони евакуювали особисто, коли там почалася внутрішня війна. І знову повідомлення на сайті, щоб усі були терплячими, бо в них додалося роботи і вони фізично не можуть усе встигнути. Усі тільки обурювалися, чому б не виділити додаткову кількість персоналу у цій не передбачуваній ситуації.

       Ще одна сумна звістка, яка приголомшила нас, що наше відділення банку закривають і наш штат скорочують повністю. Ми всі опинилися на дворі з виплатами по безробіттю. Для мене це було сумно прощатися з колективом але я себе трохи морально до цього готувала і не думала ніколи, що доведеться робити це в такий спосіб. З новою роботою я не поспішала бо отримала гарні виплати по скороченню, плюс велика кількість не використаних відпусток та мала гарні виплати по безробіттю. І мені не потрібна була робота бо я вже "сиділа на зібраних валізах" і просто чекала команди.

        В цей час я вирішила присвятити себе своєму хобі з фотографії та почати робити на ньому заробіток. Все що не робиться в нашому житті — завжди на краще. Може я б ніколи не наважилася на цей крок аби не ситуація з роботою. Я придбала собі камеру та обладнання до неї. Почала займатися додатковими курсами, уроками, навчанням. І на новий рік вже організувала тематичну фотосесію у власному будинку, облаштувавши одну кімнату. До того ж я вирішила почати практикуватися раніше, так як планувала продовжити фото бізнес у Канаді.

       Вже минув рік з нашої подачі документів. Наче все владналося в світі трохи з ковідними правилами. Кріса поновили на роботі. А ми й досі не отримали ніяких звісток з міграційного офісу. Кріс намагався їм туди подзвонити але ніхто не відповідав на дзвінок, лише автовідповідач розказував, що вони там працюють, якщо в нас є які зміни, що можуть вплинути на розгляд заявки чи ми хочемо її скасувати, то нам потрібно заповнити спеціальну форму. Ніяким методом вплинути на розгляд чи прискорення заявки не було.

       Подача туристучної візи на візит до нього булане можливою. Так як ввели нове після ковідне правило, що по прильоту до країни потрібно відсидіти кілька днів у спеціальному готелі на карантині, вартістю більше двох тисяч доларів без урахування харчування. А ще переліт. Кріс не міг собі цього дозволити, бо тільки но вийшов на роботу і всі його заощадження були витрачені. А гроші потрібно було збирати нам на переліт до Канади та мати більше збережених для нашого перебування там на перший час. Бо мені знайти роботу перший час було б складно. Особливо після масових скорочень у період локдауну та численні закриття бізнесу по всьому світу. На вулиці опинилися тисячі місцевих, не кажучи вже про новоприбулих емігрантів. І ми все чекали та надіялися кожного дня, що ось днями вже нас викличуть на медогляд, а там місяць другий і час їхати. Так і жили цими думками весь рік. Та звісток все не було, жодної з моменту листа про початок ковіду.