✼ •• ┈┈┈┈67┈┈┈┈ •• ✼

Ми стояли в аеропорту міста Херсон, звідки в нас був літак на Турцію. Йшла саме реєстрація та проходження митного контролю. Кріс пройшов самий перший і чекав у залі на нас. Приміщення було дуже мале і все було тут поруч і видно один одного. Слідуючим проходив мій син Тихін. Я подала його паспорт та рішення суду, як дозвіл на виїзд.

— А де свідоцтво про народження?

— Так в нього паспорт є, яке ще свідоцтво?

— При перетині кордону дитина має пред'явити свідоцтво про народження окрім паспорту.

— Я не знала цього. Ніхто мене не попередив.

— Потрібно свідоцтво.

— В мене є лише електронний варіант, копія я можу вам показати якщо це підійде, - згадала я, що маю усі відскановані документи на флешці а в Кріса завжди з собою планшет.

— Добре, показуйте але на майбутнє будьте уважніше і знайте тепер.

       Вони продивилися все і відпустили Тихіна у зал очікування до Кріса. Настала моя черга для реєстрації. Прикордонники щось довго видивлялися на екрані з моїм паспортом і нарешті видали:

— У вас стоїть заборона на виїзд!

— Це ще що таке? — здивувалася і одночасно мені хотілося розсміятися там. Хто як не я не можу без пригод, - Може тому, що я щойно вийшла заміж імаю інше прізвище?

— Та ні, місяць ще не минув, ви можете використовувати цей закордонний паспорт.

— А що тоді?

— Не знаю. Ви перетинали кордон з Кримом? — у зв'язку анексією Криму Росією, були деякі нюанси при перетині цього кордону, якщо ти прибув зі сторони Росії. Так як цей прикордонний пункт був нелегальним і не визнаним у інших країнах світу.

— Ні. Я там більше десяти років не була в тому Криму.

— А ви були останнім часом десь за кордоном?

— Так,  пів року тому у квітні я була в Канаді.

— Зараз перевіримо. — і вони знову щось там клацали, видивлялися в монітор. — А коли ви повернулися?

— Через три тижні, в кінці місяця.

— А ви повернулися через Україну чи десь іншим шляхом?

— Так само через Україну, Торонто-Київ.

— Дивно. У вас стоїть, що ви досі в Канаді і не прилітали. Типу порушили строки перебування у країні.

— Та в мене навіть квитки є на це, я зберегла. Мають також бути десь відскановані.

       Кріс дивився на мене і не зміг зрозуміти у чому знову проблема, хоча його також це вже не дивувало.

— Можете точно сказати дату коли ви покинули країну?

— Так, 27 квітня! Показати вам броні?

— Ні, цього достатньо. Я все виправила. Можете проходити.

— А в подальшому вже не буде ніяких проблем при перетині канадського кордону?

— Не повинно бути. Я проставла все коректно. Просто у системі не відмічено було, про ваше повернення. Мабуть помилка на кордоні працівника.

— Дякую вам. Сподіваюся, що все обійдеться.

 Я повернулася до своєї родини і ми вже разом сміялися над новою пригодою. Ну, не можу я ніяк без труднощів, без цікавинок у моєму житті.

— А я казав, що в такому випадку краще коли є штамп у паспорті про перетині кордону!

— Ну це ж не моя провина! Це ж не я відмовилася його ставити. Я ж не можу заставити їх. А ця дівчина-білявка, що зустрічала мене у Київському аеропорту, як зараз пам'ятаю її усміхнене обличчя, мабуть перший день була на роботі. Як каже моя мама: “понабирають по об'яві”. Добре, якщо тепер у подальшому все обійдеться, а то в моєму випадку завжди якісь виключення та форсмажорні ситуації. Тільки нервувати заставляють.

        Після того в нас не було ніяких пригод окрім того, що при поверненні затримали наш літак на довгий строк, а потім геть скасували і всі пасажири чекали в аеропорту. Ніхто нічого не знав у довідковій службі, всі розводили руками. Нам не пропонували ні їжу ні навіть води у зв'язку з довгою затримкою, як того вимагають правила. Навіть вибачень зі сторони працівників аеропорту. Кріс був дуже здивований такому негативному сервісу, який дуже відрізнявся від канадського.