✼ •• ┈┈┈┈61┈┈┈┈ •• ✼

     І тут почалися різні поради та запитання які мене бісили. Чим більше людей дізнавалося про наближаючийся шлюб з іноземцем у селі, тим більше різних балачок та думок з'являлося навкруги. Два головні питання які я чула частіше всього:

— А де ти його знайшла!

— І не страшно тобі?

       Одна колишня співробітниця навіть з єхидством та заздрістю сказала:

— І де ти тільки їх находиш? Жодного разу не пам'ятаю, щоб ти була одна.

— Вони самі мене знаходять! Прям до дому приходять. Така я вже на розхват! — з сарказмом відповіла я. Так і крутився в голові анекдот на цю тему і з цього приводу: "один орган здоровий і тому заздрять".

        Інші, дізнавшись про те що він з "Америки" почали мене розпитувати де і собі знайти такого судженого, яким я сайтом користувалася, як шукала..... Кожен вважав за потрібне висловити саме свою думку з цього приводу. Скільки одразу з'являлося сімейних експертів чи мали в арсеналі подібні історії з сумним кінцем. Наче я питала їхньої думки. Чим інтернет знайомство це не варіант на вдалі стосунки чи навіть шлюб? Чому це обов'язково щось небезпечне? Можна подумати, що зустрітися з поганою людиною чи навіть маніяком ніде не можна в реальному житті. Хто сказав, що вдалий шлюб можливий лише при очному знайомстві? Ризик є завжди і в будь якій ситуації. Але все наше життя складається з вибору чогось чи когось. І якщо так судити, то варто сидіти вдома і нічого не робити взагалі. Але це моє життя, яке я живу як хочу і як вважаю за потрібне, і я не збиралася оправдовуватися чи пояснювати комусь свої дії.

       А більше всього мене насмішили балачки, які розповів мій керівник. Його дружина перед нашим весіллям робила манікюр утому самому салоні краси де я також напередодні зробила манікюр та епіляцію для відпочинку на морі, та домовилася про зачіску для мами. І поки вона там сиділа їй розповіли всі подробиці про моє весілля та додали, що я так старанно готуюся, що навіть "піську" свою проепілювала. Хоча я там дівчатам нічого не розповідала і за ширмою не було видно, що саме я епілюю. Так вже декому не давало спокою моє особисте та інтимне життя з моєю "піською", які обговорювалися скрізь і були темою номер один по селу.

       Знайомі та інші люди в Канаді, коли чули про те, що Кріс збирається побратися з Українкою та привезти її до себе — також насторожували його і радили не бути таким наївним і ні до чого хорошого цей шлюб не приведе. Усі бажаючі взяти шлюб з іноземцем — аферистки, що прагнуть отримати лише громадянство країни.

       Нас двох це дуже смішило і додавало ще більше мотивації до наших дій. І весь час повторювали всім, що нашим прикладом ми покажемо і доведемо, що справжнє кохання існує, а я потім напишу про наше кохання книгу.

        Останнім до весільним кроком було проведення дівочвечору. Я завжди хотіла його мати і це також було необхідно для додаткових доказів щодо підтвердження серйозності наших намірів створити сім'ю. Але на день проведення кілька подруг були зайняті іншими справами і не могли бути присутніми. Дві інші сказали мені не витрачатися та зберегти кошти, які мені ще знадобляться у майбутніх витратах. Тому ми просто випили по коктейлю та зробили кілька фото. І в цей момент мені хотілося бути у Канаді, де подібні вечірки влаштовують друзі для наречених. Хоча для мого чоловіка ніхто і нічого так і не влаштував. Бо як пояснювали його друзі, що весілля не проходить в Канаді і їм взагалі не надходили запрошення. І не важливо, що вони все одно б не приїхали але запрошення потрібно було їм надіслати.