✼ •• ┈┈┈┈60┈┈┈┈ •• ✼

Все літо в мене йшло у весільних та судових клопотах. Колишній хоч і з'явився на судове засідання та обіцяного дозволу не надавав, мотивуючи це тим, що я вивезу дитину і він її не побачить. Я була шокована і мені хотілося сміятися від прояву його "батьківської" турботи. До чого були сказані ці гучні слова, якщо він до цього ніколи не цікавився життям дитини абсолютно і не мало значення де б вона знаходилася.

— І що мені робити в цій ситуації? — звернулася я до судді, яка до речі, виявилася клієнткою нашого банку і обслуговувалася у мене постійно як споживач.

— Повторне слухання через місяць, де ми зможемо прийняти рішення у твою пользу, а потім ще місяць для набуття рішення законної чинності.

— То дуже багато, в мене немає часу на то все. Я не можу перетинати кордон з документом, що не набув чинності і залишити дитину на кордоні. В мене вже вся відпустка проплачена.

— І є підтвердження?

— Так, я роздрукувала оплачені броні з відпустки.

— Ну то чого ж ти відразу не показала? - вона повернула мого колишнього чоловіка до залу і запитала його чи згоден він з цими документами. Той кивнув. — Ну от і все. Тоді я скажу секретарю підготувати відповідні папери, днями забереш рішення суду і воно набере чинності через місяць, як завжди.

— Дякую вам величезне. Це мене влаштовує.

     Після цього, якраз залишався місяць і пару тижнів до нашого весілля. Я вирішила нарешті рознести запрошення та поставити у відомість усіх, що збираюся заміж. Першим листівки я роздала на роботі підчас обідньої перерви, коли всі були разом і якраз влаштували спільний обід. Тоді я їм зізналася про реальну ціль поїздки до Канади і чим була так заклопотана все літо. Вони дуже за мене зраділи але повідомили, що підозрювали щось подібне.

      Наступні запрошення я віднесла до близьких родичів. Вони були дуже шоковані і здивовані, бо не були в курсі справи. Так, вони знали, що я маю знайомого з іншої країни але такий перебіг подій вони навіть не очікували.

— Ти шо шуткуєш з нас? Що це за прикол?

— Ну чого б я такими речами шуткувала? Мені більше зайнятися немає чим як по приколу друкувати запрошувальні листівки?!

— Шо серйозно, весілля?

— Так!

— Ого. І шо потім, поїдеш до нього?

— Ні, він переїде сюди у село!

— А дитина?

—І дитина зі мною, куди ж я його лишу?

— А не страшно? А як не складеться і шо тоді? Може б сама поки поїхала придивилася а потім сина забрала. Чого його возити туди сюди. А як же мова? Як школа?

— Так, я вашої поради не питаю, що мені і як робити. Я прийшла вас запросити на весілля. Все!