✼ •• ┈┈┈┈56┈┈┈┈ •• ✼

По дорозі до дому нас накрила сніжна погода, у кінці квітня. Потім ще кілька днів сніжило і було прохолодно. Та це було нормально для цієї місцевості і нікого крім мене не дивувало. Бо з фото моїх подруг та знайомих, які викладали фото у інстаграм, в Україні панувала тепла весна. Зеленіла трава, розквітали квіти, всі вже роздягалися.... а тут ніяк не могли розпрощатися з теплим одягом.

       Час пролетів, як завжди, швидко. Але ми були щасливі від того, що нам знову вдалося побути разом. Я збирала з ранку вже валізи бо мала літак о третій годині. Кріс дав мені одну зі своїх валіз, трохи більшу за мою, бо ще потрібно було спакувати подарунки та сувеніри. Він допомагав мені, сидячи на підлозі навколішках. Я ще раз окинула все оком, згадуючи де лежали усі мої речі, щоб нічого не забути.

— Ти нічого не забула?

— Та наче все. Навіть всі твої подарунки, — і заклопотано оглядала всі речі у валізі та кімнату у пошуках речей, які я могла пропустити.

— Ти забула обручку!

— Яку обручку, — подумала я, — Я не брала з собою сюди обручок ніяких, лише сережки, — і підвела очі на нього, щоб відповісти йому. І побачила, що він тримає в руках якусь обручку у білій коробочці. Я зраділа такому несподіваному подарунку до всіх інших, що він вже мені зробив та сплатив за всі мої сувеніри. Я обійняла його подякувати.

— Ти вийдеш за мене?

       Я очманіла. То це не подарунок!? Він робить мені пропозицію!? Я розплакалася і кивнула головою, а потім відповіла ТАК і простягнула руку, щоб він вдяг ту обручку на палець. Кріс і сам розчулився трохи. Ми знову обійнялися і просиділи так трохи в двох на підлозі, обіймаючись, цілуючись та витираючи сльози один одному.

        Я відразу ж зробила фото своєї руки з новою обручкою та відправила додому з новиною, що мені зробили пропозицію.

       По дорозі в аеропорт ми на швидкоруч обговорювали наше весілля. Що тепер потрібно готуватися і планувати щось на літо чи осінь. І це все ляже на мої плечі, бо вирішили робити в Україні, так як виходило все дешевше ніж у Канаді.

       На зворотньому шляху я таки дізналася у митників щодо штампів у паспорту і мені відповіли, що це таке оновлення і штампи вже не є обов'язковими та ставляться на розсуд та за бажанням працівників, бо вся інформація зберігається в електронному вигляді.

        Так почалася нова глава у моєму житті тепер вже під назвою " Моя наречена". Бо після пропозиції так мене став називати Кріс кожного разу у нашій повсякденній переписці.