✼ •• ┈┈┈┈50┈┈┈┈ •• ✼

 Ми з Крісом це попередньо обговорили. Він надіслав мені листа з описом та його домашньою адресою де я прямую, який я мала їм показати при додаткових запитаннях, якщо щось не зрозумію.

      Черга була просто величезною. Бо одночасно прибувало в цей час кілька інших літаків. Потік людей був безкінечним. В цій черзі я познайомилася з молодим хлопцем та дівчиною, що розмовляли українською. Вони допомогли мені під'єднатися до місцевої мережі інтернет і я мала змогу відписатися Крісу. Або навіть набрати його у разі потреби, коли офіцер спитає мене якусь для мене не зрозумілу інформацію.

     Хлопець, який був за мною, прилетів по робочій візі і мав летіти десь далі, але тут офіцер в першому аеропорту мав проставити якісь відмітки та видати йому папір на роботу. І його англійська була ідеальна. Дівчина, що стояла по переду мене вже кілька разів відвідувала Канаду але я так і не зрозуміла по якій причині. Я їм розповіла свою історію. І дівчина підтвердила слова інших, що моя історія неординарна і я матиму бесіду обов'язково.

       В кінці нашої черги, тобто перед кабінками з митними офіцерами, стояла додаткова працівниця, яка перевіряла наші роздруковані папірці і регулювала чергою. Саме вона вказувала напрям усім пасажирам. Прямо до офіцерів чи на ліво до отримання валіз. І робила вона це вправно і швидко. Коли підійшла черга нашої трійці, округла тітонька окинувши оком папірець тієї дівчини відправила її до офіцерів. Її здивування та обурення можна було легко прочитати по обличчю.

— Ну, все, — подумала я, — Точно доведеться бесідувати з серйозними дядьками, якщо вже її туди відправили, то мене і подавно. Та коли потрапив мій папірець до рук митниці, вона швидко пробіглася очима, поставила якусь відмітку чорним маркером на ньому і відправила мене в сторону отримання багажу. — І це все!? — промайнуло в мене думки. В мене в голові більше страхів було та я довше налаштовувалася ніж по терміну пройшла митний контроль. Поки я повільно крокувала в інший зал, за мною також йшов і той парубок. Він був здивований не менше мене. Адже йому вкрай необхідна була зустріч з офіцерами для отримання паперу на роботу. Бо наявність візи в паспорті було не достатньо як пояснив він. У нього на руках мав бути папір від митного контролю. Що мотивувало ту працівницю і за яким принципом вона проводила відбір, для мене загадка. Одні лише здогадки. Можливо все залежало від термінів та цілей візиту вказаних саме на тому папірцю. А зі мною і з тим хлопцем і так все було зрозуміло.

      Поки я отримала свою валізу той хлопець десь зник. Напевно пішов дізнаватися подробиці та деталі, що йому робити далі в цій ситуації. Забравши свій багаж я йшла коридором де й інші на вихід. Благо там не була велика територія і всюди були вказівники з напрямом. При виході з цього залу стояла ще одна стійка з працівниками у формі місцевих митників. Тут вони просто забирали з рук папірці і привітно вітали з прибуттям "Велкам ту Канада".