✼ •• ┈┈┈┈49┈┈┈┈ •• ✼

 Нарешті, о третій годині, підійшов і мій час для посадки на літак. В нас ще раз перевірили паспорти якась служба. І розглядали паспорти та відповідні вклеєні візи під лупу у буквальному сенсі слова. У одного з пасажирів передімною, ледь на смак не скуштували папери але таки віддали паспорт.

     Я сіла на своє місце біля вікна. Відзвітувалася в останній раз усім перед відбуттям і налаштувалася на довгий політ в чотирнадцять годин. На сидіннях були прилаштовані екрани де можна було пограти в ігри чи подивитися щось з фільмів. А також зарядити телефон. Алея насолоджувалася краєвидом з вікна, особливо коли літак набрав висоту та ми опинилися над хмарами. Наче і нічого цікавого але мені здавалося, що ми десь серед солодкої білосніжної вати, які нагадують деякі фігурки. А найцікавіше було спостерігати коли ці хмарки підчас заходу сонця залилися золотаво-помаранчевим кольором. Так і хотілося вистрибнути з вікна та пробігтися по них босоніж, щоб відчути ту м'якість та пухкість особисто. І що саме цікаве, сонце знаходилося весь час під хмарами а не десь високо над літаком. А точніше як нас вчать - у космосі. Я нічого не хочу сказати, я не вчила астрономію, я не знавець у фізиці....Але це мене збентежило та додало привід для додаткових міркувань, на які в мене ще був час.

     Через пів години після зльоту нам запропонували напої: сік, вода та за додаткові кошти газовані напої і алкоголь. Ще через півгодини роздавали їжу. Було дві опції на вибір. Страви були гарячі, а ще овочі та десерт. Потім з настанням ночі всі спали і я в тому числі. День видався довгим та насиченим. З ранку нам роздали сніданок, а потім знову напої. А там вже і час приземлення настав. Ноги трохи затекли та і спина нила від тривалого сидіння. Бо літак це не потяг де можна прогулюватися чи комфортно полежати.

     На годиннику в телефоні, який автоматично перелаштувався на місцевий часовий пояс була третя година дня середи. Цікавий факт, але я вилітала з України у середу о третій годині дня. І приземлилася в той самий день і час. Нічого не змінилося окрім декорацій. І як тут не повірити про подорожі у часі!? Але за той час, що ми прямували проти руху сонця, в Україні встиг настати четвер, а Канада ще жила середою. І немає тут ніякої містики.

      Я зайняла чергу з усіма іншими пасажирами для реєстрації прибулих. На благо там була працівниця яка могла допомогти таким як я. Коли підійшла моя черга я відчувала себе бараном з цією технікою. Намагалася зрозуміти що там пишеться на екрані та спостерігала за тим, що роблять інші поруч. Я зрозуміла, що потрібно відсканувати паспорт та сфотографуватися, а потім найважча частина з запитаннями типу хто ви, для чого ви тут, як на довго і чи часом не привезли заборонені предмети. Та розуміння одного слова у реченні не означає розуміння всього контексту. А якщо я зрозуміла питання не правильно і відповім зараз так, що доведеться потім пояснюватися з офіцерами окремо чи заповнювати додаткові папери. Я підізвала до себе працівницю і попросила допомогти своєю ломаною англійською. З нею я все зрозуміла без проблем і роздрукувала той важливий папірець. Потім вона мене направила далі по коридору в інший зал. Там чекала страшніша процедура — зустріч та бесіда з митниками. Ось ці дяді, з опису інших імігрантів в інтернеті, були найстрашнішим в аеропорту і мали вирішальний вплив на те пускати вас до Канади чи ні, точніше випускати далі з аеропорту. І не важливо, що ти вже тут. Запросто могли щось знайти, відмовити і відправити чекати зворотного літака назад.