✼ •• ┈┈┈┈45┈┈┈┈ •• ✼

Весь січень ми займалися паперами. Кріс підготував те, що вимагалося від нього: банківські виписки, що має гроші на рахунках, підтвердження з двох робіт, що також працює і має стабільну роботу. А також запрошувальній лист для мене і попередня бронь квитків на квітень в обидва боки.

       Від мене були потрібні лист з роботи, що підтверджував моє працевлаштування; лист який підтверджував, що мій керівник погодив мою відпустку на певний періоді я маю повернутися до роботи вчасно; довідка з місця проживання, що маю дитину та батьків пенсійного віку. Також я написала супровідний лист з поясненнями як ми зустрілися, для чого мені потрібна віза і що Кріс буде оплачувати усі пов'язані з цим витрати. Роздрукувала кілька фото з нашої суспільної відпустки у Львові. Попередньо в чорновому варіанті заповнили анкети і вирішили доплатити за цю послугу безпосередньо у візовому центрі, щоб на сто відсотків все було коректно. Ми не мали права на помилку.

        Коли все було повністю готово, я подзвонила до візового центру для запису на прийом: подати анкету та заодно здати біометричні дані. Мене записали на ранок близько десятої для здачі біометрії, а щодо подачі анкети то мала взяти квиток для живої черги.

       В назначений день я прибула поїздом до міста Києва і вже чекала біля вказаної будівлі. Офіси були ще зачинені. Під дверима стояла дуже величезна черга з людей. Я зайняла загальну чергу і чекала доки відкриють двері. Я була розчарована побаченим і вже уявляла скільки часу мені знадобиться, щоб простояти лише в цій черзі. А головне питання яке в мене виникало — коли ці всі люди тут опинилися, якщо я прибула вже о сьомій годині!?

       Коли вже почали пускати в середину та підніматися ліфтом, натовп наче здурів. Всі намагалися втиснутися наче це єдиний чи останній ліфт або офіс вже зачиняється. Я була затиснута серед інших так, що рухатися було вкрай важко. На моє диво, охоронник поцікавився чи є серед натовпу хто до канадського візового відділу. Я наче воскресла та підбадьорилася. Ледь протиснулася крізь усю чергу, яка і не збиралася розступитися ні на сантиметр. Охоронник провів мене у кінець коридору до дверей. Як виявилося це місце мало багато візових відділів до інших країн, а вся ця черга була до польського за робочими візами.

       Я взяла талончик, домовилася з персоналом про допомогу з анкетою і чекала своєї черги. Передімною було вже три людини. Персонал був дуже ввічливим та професійним. Допомогли, все перевірила та прийняли мої документи. Потім я чекала назначеного часу до інших дверей у цьому ж офісі для здачі біометричних даних. Люди після мене все приходили та приходили. Було вже людей з тридцять. Весь мій час у візовому центрі зайняв близько години. Після чого ми мали лише чекати. Час прийнятті рішення займав від п'яти днів до двох тижнів.

       Документи були подані у четвер. Вже в понеділок рано з ранку мені прийшло повідомлення, що документи повертаються назад. Я поділилася цією новиною з Крісом. Ми припустили, що це не добрий знак, так як дуже зарано і нам просто відмовили. Вже засмучені та розчаровані ми чекали на мій паспорт і подумували над іншим варіантом, візиту Кріса до України знову.

        Повідомлення Кріса розбудило мене о п'ятій ранку.

— Вибач, дорога, але я не можу більше чекати і дати спати тобі більше. Я щойно перевірив твою анкету на міграційному сайті. Тобі погодили візу!!!

— Що? Ти жартуєш?

— Та чого б я з цим жартував. Зараз відправлю тобі скрін.

        Це був один з найкращих днів у нашому житті. Все спрацювало як ми надумали. І завдяки спільній та важкій праці отримали нагороду. Тепер починалися нові пригоди з організації нової подорожі.