✼ •• ┈┈┈┈40┈┈┈┈ •• ✼

Через кілька днів Кріс поділився поганою новиною, що його авто зламалося. Він був дуже розлючений, бо в Канаді без авто бути не можливо. Це вкрай необхідний засіб для існування, тому що все розташовано досить далеко від житлових районів. Там не зустрінеш дрібні магазинчики, офіси, банки, дитячі садки, ресторани чи школи серед будинків або житлових кварталів. Як правило — це все розміщено в окремих будівлях, на спеціально виділених території в кожному районі. Типу торгових центрів, різних за розмірами та площами. І саме місто розкидане на місцевості по різному. Іноді з одного району до іншого дорога пролягає через поля або лісосмуги, де водяться різні тварини: зайці, вовки, койоти, олені, медведі, єноти. Я вже не кажу за якісь промислові виробництва

         А самим найгіршим в цьому було фінансове питання. В той момент коли нам так необхідні гроші — машина потребувала серйозного ремонту. Коли ти намагаєшся усе спланувати трохи на перед, а доля вносить свої корективи навіть не питаючи. Принаймні, так завжди здається нам якщо наші плани руйнуються чи затримуються або доводиться шукати геть інші варіанти. Такою трагічну ситуацію бачив для себе Кріс. Я, яка вже звикла до викрутасів долі і зрозуміла для себе, що все, що робиться в житті — це плани бога чи всесвіту на нас. І якби не хотіла чи не бачили ситуацію по своєму, щоб вперто не робили — завжди буде так, як спланувалося ще до нашого народження. Тому я намагалася завжди підтримати Кріса та заспокоїти. І щоб відволікти хоч трохи від тієї проблеми — надіслала фото з нашої дитячої вечірки.

— Вау. Дуже гарна моя Арінка. Виглядаєш просто неймовірно. Я так за тобою скучив. Як би я міг бути поруч.

— Ти завжди поруч з нами. В моєму серці і думках.

— Я знаю, але ніщо не зрівняється з поглядом в твої очі або поцілунком у губи. Це гірше ніж я очікував. І це лише місяць пройшов.

— З цим я згодна з тобою. А скільки ще попереду!

— А відчувається наче пройшли роки.

— Нічого, ми впораємося.

Потім надіслала ще кілька фото та відео.

— Ти мене вбиваєш просто. Хочеться тримати тебе поруч і ніколи не відпускати. Ця відстань між нами... це просто відстій.

— Ми зробимо все що зможемо для того щоб пришвидшити час та нарешті прибрати цю дистанцію між нами.

— Так, мусимо. Це просто тортури. Як пройшло свято? Всі задоволені?

— Я втомилася трохи але воно того варте. Почуваєш себе знову дитиною і відчуваєш та переживаєш ті ж самі емоції з ними.

— Це дуже добре.

— Моя мама каже, щоб я надрукувала їм фото наші з Тихіном по більше, бо як ми покинемо їх — вона дивитиметься на них. Плаче майже кожного разу як згадує наш переїзд у майбутньому.

— Я почуваюся дуже винним у цій ситуації.

— Облиш! Не має в тому твоєї вини. Просто вона зараз таким чином налаштовує себе на розлуку з нами і до того ж вона дуже емоційна. Зараз у вік інтернету — спілкування це не проблема. Повір, бачити нас щасливими дітьми для неї буде набагато краще, а ніж тримати тут коло себе з думками, чого так доля склалася погано у сімейному житті. Все буде добре. Просто потрібен певний на то час.

— Я буду важко працювати, щоб ти могла частіше літати до дому і навідувати їх. А ще допомагати фінансово. Бо я знаю, що пенсії в Україні мізерні просто.

— Дякую, мій любий. Авжеж будемо. Разом працюватимемо над цим. Які плани в тебе на вихідні? Окрім роботи?

— Сьогодні я готую вечерю для себе і друзів. Мають прийти до мене дивитися бокс. До речі сьогодні битва канадця з українським боксером.

— О, я знаю. Мій тато теж буде дивитися.

— Він в тебе полюбляє бокс?

— Так. Великий фанат, не пропускає жодного бою, особливо українських боксерів. Не спить в ночі і дивиться усю трансляцію.

— Передай йому, що я куплю йому пива якщо виграє українець.

— Готуй гроші, бо наші спортсмени найкращі!