✼ •• ┈┈┈┈31┈┈┈┈ •• ✼

Я відразу відправляла фотозвіт своїй родині. Пізніше подзвонила додому батькам та сину.

— Шо ти там? Як ти там? Все добре?

— Так. Ми даремно хвилювалися.

— І як він?

— Він такий милий та чудовий. Як наївне мале дитя але при тому має добрий розум! Ввічливий, добрий, толерантний, уважний, завжди усміхнений... короче, все норм.

— Ну і добре. Це саме головне.

— А у вас все добре? Що там Тихін? Слухається?

— Та все в нас добре. Звісно слухається, де він дінеться. Він в нас самий найкращий хлопчик!

— Чудово. Буду відключатися, бо не зручно перед Крісом. Та ми збиралися фільм подивитися разом, а потім йти десь вечеряти.

— Так, так, відпочивайте!

— Буду звітувати вам при нагоді.

— Пока!

       Кріс чемно чекав доки я закінчу розмову, він хотів показати мені більше своїх фото та фото своєї родини.

— Телефонувала до дому?

— Так. Вони хвилюються за мене. Всі переживають.

— Хто і повинен   хвилюватися, так це я та моя родина. Досі не можу повірити, що ти збиралася на побачення зі мною з перцевим балончиком.

— Я не спеціально!

— Та шуткую я. Знаю що ти добра дівчина і розумію тебе!

       Ми передивилися та обговорили його фото, що він показав мені. Потім подивилися фільм. Так було не звично слухати улюблених та відомих мені акторів з їхніми природними голосами. Десь о десятій вечора ми таки зібралися йти на вечірню прогулянку та пізню вечерю. По дорозі до кафе, яке я також знайшла в інтернеті, знайшли аптеку. Я купила пігулки для шлунку. Наділила Кріса і випила сама.

— Ти мене намагаєшся отруїти?

— Куди вже гірше ресторану, що зробив це. Не хвилюйся я теж їх п'ю, бачиш? Можеш перевірити їх назву в інтернеті, якщо не довіряєш мені.

— Ну, добре повірю тобі.

     Ми дісталися до потрібної нам локації, як завжди завдяки гугл навігатору на мапі. Це дуже нас виручало у пошуках всього, що нам було потрібно. Цей заклад, кафе-ресторан, був неподалік наших апартаментів. Я обрала це місце лише тому, що хотілося ролів та суші, хоча меню там було різноманітне: різні напої, паста, піца, салати та десерти. Це місце нам дуже сподобалося тому ми приходили сюди кожного вечора на протязі нашого відпочинку у Львові.

       Меню було лише українською, тому я дещо перекладала для Кріса, але добре виручали фото страв. Поки я вивчала меню, помітила як він потайки мене фотографує.

 — Що ти ото робиш?

— Фото.

— Я бачу. Та тільки покажи мені їх перед тим як зберігати їх.

— Ні! Це мої фото. Я знаю тебе. Зараз почнеш видаляти все. Я бачив, що ти робила після нашої прогулянки.

— Правильно. Бо я не скрізь вийшла добре!

— Для мене усі фото з тобою гарні!

— Не може такого бути. Все одно знайдуться не вдалі.

— Ні! це лише мої фото і я не дам тобі їх видаляти.

— Як скажеш. Якщо я там не гарна то тобі на те дивитися.

        Після вечері, повернулися в квартиру для проведення подальшого часу. Спати ще не збиралися. Почали дивитися один серіал про екзорцизм. Лежали вдвох на дивані Кріса. Він час від часу гладив мою руку і цілував у плече, а іноді затримував свій погляд на мені.

— Що, щось не так? — спитала я, помітивши, що він дивиться на мене з посмішкою.

— Ні, все добре. Все просто йде чудово, — і знову гладив руку.

       Як я розуміла, що це потрібно вважати добрим знаком і я справдила усі його очікування. Так само як і він мої. Не могла сказати нічого поганого у його адресу і не помітила нічого відразливого. Радіти цьому чи насторожуватися!? Хіба може бути все так ідеально!? Додаткові думки до моїх повсякденних роздумів.

        Дивлячись фільм та періодично спілкуючись, я незрозуміла як але ми почали цілуватися. Наш поцілунок був таким чудовим, довгим та пристрасним, що і без того весь схвильований Кріс, став збуджуватися. Але він засоромився того.