✼ •• ┈┈┈┈28┈┈┈┈ •• ✼

   Я йшла слід за ним та ще одним чоловіком, намагаючись впоратися тремтячими руками з паском на джинсах. Я не знала що зараз там буде у тій кімнаті, що вони збираються зі мною робити. Мене завели у невеличку кімнату, посадили на стілець біля столу. Чоловіки ж заповнювали якісь папери. В мене в подумках промайнуло все життя від страху та сорому. Вони питали мої дані, а саме паспорт, прописку, телефон.... В голову лізли лише самі страшні думки: "А, що як мене зараз не пустять на літак та відправлять назад .А якщо зараз десь внесуть ці дані, що я наче терористка, а потім в мене будуть проблеми в подальшому у житті і саме головне, що дізнаються якось служба безпеки з роботи і мене звільнять, бо я є небезпечною і не підходжу для роботи у банку...."

— Ось, ознайомтесь і підпишіть тут, — перервав мої трагічні думки офіцер.

— Що це? — спитала я з переляканими очима.

— Це акт про вилучення вашого небезпечного предмету.

— А що далі?

— А далі, визвемо наряд міліції та відвеземо вас у відділ.

— Та шуткує він, — відповів інший працівник, — коли побачив мої перелякані очі та побіліле лице, — Балончик ми ваш заберемо, а ви можете пройти у зал очікування та чекати на посадку.

— І це все?

— Все! А ви ще щось хотіли? Можемо вас ще тут потримати.

— Ні, ні. Дякую.

—- Де ви взагалі його взяли? Це заборонений предмет для користування цивільними.

— Та я знаю, мене попереджали, щоб я була дуже обережною як його вручали. Кажу ж я геть за нього забула, бо це було так давно.

— Я бачу, що він навіть з запобіжника не знятий і минув срок придатності. Будьте обачнішою наступного разу і всього вам найкращого

— Дуже вам дякую. Обов'язково! Більше такого не трапиться

— Я сподіваюся!

         Я поплентала у зал очікування де вже були інші пасажири. Мені здавалося, що вони дивляться на мене якимось осуджуючими поглядами. А мені від усієї цієї ситуації хотілося сміятися та плакати одночасно. Це ж нада такому трапитися. Більше мене бентежили думки від того, якби мене таки зняли з рейсу, то як би я цю всю ситуацію пояснила Крісові. Як я йому скажу, що я не зможу прилетіти і що я виявилося ледь не терористкою на літаку!? Я відписалася сестрі та мамі, вони з мене посміялися. Потім написала Крісові про цю пригоду. Він спочатку посміявся а потім спитав, чи справді я на стільки його боюся, що довелося вжити подібних заходів.

        Доки об'явили посадку на літак, я вже трохи вгамувала свою паніку і згадувала лише з посмішкою попередні події. По переду чекали інші, не менш хвилюючі переживання та моменти. Я зайняла своє місце у літаку біля вікна. Він зрушив та почав набирати швидкість. А коли здійнявся у небо, я наче власними ногами відірвалася від землі та на швидкості полетіла до неба. Такі неймовірні почуття легкості та ейфорії наповнювали мене. Наче я летіла сама, навколо нікого, лише хмари, вітер і я... Мені дуже сподобалися ці відчуття, наче я роблю це не в перший раз і лечу десь у знайомі для мене краї...