✼ •• ┈┈┈┈23┈┈┈┈ •• ✼

На таких гарних емоціях від нашої розмови, щодо спонтанно спланованої зустрічі, я відправилася спати. В голові крутилася купа думок. Я не могла повірити в те, що все це на справді все зайшло так далеко і ми реально можемо зустрітися найближчим часом. А більше всього мені подобалася його рішучість та наполегливість у цих питаннях. Коли чоловік дійсно зацікавлений, знає що він хоче і за все бере на себе відповідальність, в тому числі і повну матеріальну.

         З ранку я поділилася свіжими новинами в першу чергу зі своїми батьками. Вони не були здивовані моїм спонтанним рішенням та всьому, що відбувалося у моєму житті, бо зі мною нудно не було ніколи. Я завжди дивувала своїми ідеями. Єдине за що мама хвилювалася — це те, щоб він не виявився якимось аферистом, викрадачем, сутенером...та іншим гівнюком, який може мене скривдити або ще гірше забрати в мене життя. Варіантів було безліч у її голові і з ними усіма вона ділилася зі мною, потроху вселяючи страх у мою голову також. Мені і самій було трохи лячно але інтерес та авантюризм брав своє. Корити себе потім все життя, що доля надала мені такий шанс, а я ним не скористалася- якось не дуже мене тішив. Я готова була ризикнути зараз. Усі погані думки я відганяла і думала лише про хороше. Ну, повинно ж воно колись бути і хороше у моєму житті!? Хіба я на це не заслуговую!?

              Відразу як як прийшла на роботу, і до початку роботи з клієнтами, поспішила у кабінет керівника, щоб обговорити назріле питання про відпустку.

— Олександре, я до вас з дуже важливим та особистим питанням сьогодні, — почала я з усмішкою.

— Я тебе уважно слухаю!

— Мені потрібна відпустка на тиждень, починаючи з наступної п'ятниці.

— Так скоро? А що трапилося?

— Пам'ятаєш хлопця з Канади з яким я переписуюся.

— Отой чорненький?

— Саме він. Так от, він хоче прилетіти до мене в Україну.

— Ого. Ну ти даєш. Що все так серйозно?

— Я ще не знаю. Хочемо зустрітися, подивитися один на одного. Зустріч буде у Львові, він усі витрати повністю бере на себе. Від мене лише моя присутність.

— Нічого собі. Оце ти його зацікавила. А не страшно? Може він якийсь маніяк чи вбивця!?

— Ну давай ти ще мене почни тут лякати!

— Ні, ну все може бути.

— Може бути, не сперечатимуся, але я хочу ризикнути. Тим паче все буде проплачено. Я давно хотіла подивитися Львів. Коли мені ще така нагода випаде? Навіть якщо в нас не складеться, хоч враження залишаться.

— Тут я з тобою згоден. Якщо треба то їдь. Хто зна, може то твоя доля, я не маю права сказати НІ. А тільки ж пам'ятай, що плани.....

— ...місяця треба довести до кінця у будь-якому випадку.. — перебила його я.

— Ну от і порозумілися. Оформлюй заявку я підпишу!

— Дякую! Ти найкращий керівник!

— З тебе сувенір зі Львова!

 — Обов'язково! — і побігла відписуватися Крісові.

— І ще одне! — майже біля дверей зупинив мене Олександр.

— Ти ж не забувай, що він іноземець і ти представлятимеш нашу націю на міжнародному рівні. Тож покажи на все що ти здатна... і в ліжку також!

— Ні, ну ти подивися....може діло до того і не дійте. Може ми не сподобаємося один одному.

— Ну де ти ще спробуєш канадського хлопця? Відірвись та відпочинь на повну!

— Я оце дивлюся, що жіноче оточення, а тим паче мої балачки на вас погано впливають, Олександре Миколайовичу.

— Все, біжи вже, час відкривати двері клієнтам, бо вже стукають он. Потім поговоримо.

— Зрозуміла. Ще раз дякую. А ще в мене до вас прохання буде. Будь-ласка, не кажіть нікому з колег доки нічого.

— Добре. Буду мовчати.

        І я побігла на усіх радощах ділитися новиною з Крісом як він і прохав. День задався з самого ранку. Тепер у мене був лише тиждень на підготовку до зустрічі. Справ перед відпусткою вистачало: організувати роботу так, щоб довести плани місяця вчасно; дізнатися про погоду у місті Львові, щоб підібрати відповідний одяг; продивитися онлайн усі місця де можна піти та на що подивитися у місті; перебрати свій гардероб щоб знати чого не вистачає та щось докупити; обов'язково оновити спідню білизну (дівчатка мене зрозуміють) бо я повинна бути готова до будь-якого перебігу подій. А саме головне, що в мене ще навіть валізи не було в наявності від слова ніколи.