✼ •• ┈┈┈┈20┈┈┈┈ •• ✼

— Як довго ти плануєш бути в Україні на весні коли приїдеш? Тиждень? Два? Місяць? Якщо не втечеш в перший же день нашого знайомства у реальному світі.

— Ми обговоримо це ближче до нашої зустрічі. Залежить від того на скільки тебе зможуть відпустити з роботи. Але я б хотів мінімум днів 8-12.

— Я не можу лишити роботу максимум на 14 днів раз на пів року.

— Прекрасно! Я теж не зможу довше, бо маю дві роботи і з кожною потрібно домовлятися окремо.

— Може ти мені не сподобаєшся і доведеться повернутися в перший же день, — жартувала я.

— Смішна ти така. Я все ще можу залишитися у місті та дослідити його. Та сумніваюся, що подібне з нами станеться.

— І то вірно. Чого відпустці пропадати. А раптом зустрінеш дівчину своєї мрії там. Я жартую.

— А як ми оселимося? Одна квартира чи дві? Одна квартира і дві кімнати чи готель?

— Дві квартири на різних куточках міста! Бо я знаю себе, тому переживаю за тебе! — додала кілька смішних смайликів і відправила, а потім відразу ж дописала, — Готелі дорогі для такого терміну, краще квартиру але з двома кімнатами. Який тоді сенс нашої зустрічі, щоб жити в окремих будівлях та знову вести переписки? Ми обмежені в часі для романтики та слідуванню правил.

— Ти як завжди права. Тоді вирішено — одна квартира з двома кімнатами!?

— Звісно!

— Тоді підберу щось цікаве у центрі міста.

— Це хороша ідея поближче до центра міста. Бо це єдиний район де я орієнтуюся більш менш. І взагалі, у місті немає нічого особливого з туристичної точки зору.

— Я нічого не знаю про твоє місто, але я досліджу щось цікаве перед поїздкою.

— Та немає там чого досліджувати.

— Ну, все що має значення — це наша зустріч. Це наша головна ціль. І ми завжди знайдемо чим зайняти себе. А як ти поясниш синові свою відсутність на тиждень два?

— Для нього я буду у діловій відпустці. Йому не потрібно знати усіх деталей! — Бо знаючи, як малі діти полюбляють виносити усе з дому на ігровий майданчик. У їх присутності нічого не можна розповідати бо знатимуть усі сусіди навколо, діти у школі, а ці діти вдома... так і ширяться за звичай балачки по селу. А якщо хтось там щось і не дочув чи взагалі не було то люди завжди до дадуть кожен на свій смак.

— Звичайно, він не повинен знати доки ми не зустрінемося і не вирішимо як розвиватимуться наші відносини у майбутньому.

— Або скажу, що поїхала на зустріч зі своїм іноземним товаришем і знайомлю його з українською культурою. Без детальних пояснень.

— Згоден.

— Яка у вас сьогодні погода? У нас ще тепло, можна навіть позасмагати.

— Чого не скажу про нашу погоду. Я можу зліпити сніговика сьогодні.

— Що? Сніг у вересні?

— Так! Ми самі у шоці цього року. Не багато але це дуже не передбачувано. Та все ж, це Канада. Єдиний плюс цієї погоди в тому, що на наступні кілька тижнів передбачається великий сніговий шторм у Саскетчевані та Манітобі, саме там де планувалася моя ділова поїздка. Було б чудово якби її відмінили і я міг залишитися вдома цей тиждень.

— Як я тебе розумію. Мені хоч і подобаються поїздки але набагато приємніше коли ти їдеш у подорож за новими враженнями, а не на нудні курси.

— Згоден. Маю покинути тебе на деякий час, дорога моя подружко, маю їхати на доставку деталей.

— Я мабуть буду відпочивати вже, завтра дальня дорога. Я сподіваюся, що матиму гарний сон у дорозі.

— Ти ж мені обов'язково напиши як доберешся.

— Та я писатиму тобі усю ніч, ми маємо покриття зв'язку усюди.

— Добре, домовилися. Солодких тобі снів, Арінка!

— Дякую! Гарного тобі дня!