✼ •• ┈┈┈┈3┈┈┈┈ •• ✼

         Я заповнила анкету сайту, вказала бажані параметри своїх співрозмовників та діапазон пошуку. В графі “Ціль пошуку” обрала “Спілкування та друзі” та відправила анкету. Сайт одразу ж підібрав мені контингент, виходячи з моїх заявлених “вподобань” і почав пропонувати анкети співбесідників. Я ніколи не писала першою, чекала доки когось зацікавить моя анкета, а потім почну обирати серед моїх відписувачів сама. Лише ставила “вподобайки” на фото профілію, які зачепили мене своєю зовнішністю. За додатковою інформацію у анкету я заходила лише до тих хто починав мені писати повідомлення. Серед моїх нових знайомих були уродженці Польщі, Норвегії, Канади, Сполучених штатів Америки, Швейцарії, Іспанії та Португалії. Ці знайомства та переписки не затягувалися надто довго. Максимум кілька діалогів на першому етапі знайомства. У кожного, мабуть, були свої особисті цілі на цьому сайті знайомств.

       Ось, наприклад, один чоловік з Португалії запропонував супроводити його у відпустку в Іспанію. Я йому подякувала та відмовила, бо не такого типу спілкування я очікувала. А ще я дуже велика боягузка у плані жіночого рабства, проституції та торгівлею людьми. Тож, покидати рідну Україну я не збиралася, тим паче у такий спосіб, навіть заради розваг. Ну не на стільки я була авантюристкою, щоб вестися на такі пропозиції. Чи, може взагалі, була іншого виховання.

        Інший виходець з Іспанії, віком семи десяти років, пропонував мені зустрічатися, на хвилиночку, для інтимних зустрічей без відповідальностей! А на мої зауваження, що навіть мій тато молодший від нього за віком він відповів: “ — Ну, ти також вже не молода! “— І що я взагалі очікую від свого віку. Молодших від нього вже ніхто мені не напише! Я не стала з ним з'ясовувати стосунки та починати дискусії з приводу віку та відносин. У кожного свої вподобання та інтереси. Просто побажала знайти те, що він шукає.

       Ще було кілька діалогів, що не тривали довго. То мої співрозмовники зникали, то я припиняла спілкуватися, коли розуміла, що мені не цікаво чи співрозмовник з орієнтований зовсім на інше окрім спілкування. Але я продовжувала переглядати та ставити вподобайки на профілі, які пропонував мені сайт лише для цікавого проводження часу. Все також нічого не очікуючи від своїх співбесідників. Бо хоч і була оптимісткою але в той же час і великою реалісткою, щоб вірити у казки про те, що десь за кордоном живе хлопак, який неодмінно прагне знайти собі дівчину з України. Особливо з сільської місцевості, а ще й звичайну дівчину не модельної зовнішності, від слова зовсім, зі зростом лише метр п'ятдесят. Без силіконових грудей чи губ, без нарощених вій чи натренованих сідниць та кубиків на м'язах живота. Я не була інстаграмною дівою, не мала ніяких курсів на продаж, не мала власного бізнесу, не дихала маткою та не займалася йогою, і в загалі, не мала грошей для подорожей по світу. Хоча я дуже про те мріяла. Я просто весела та позитивна дівчина, яка читала книжки, дивилася фільми та займалася своїм розвитком та самопізнанням себе і світу.

      Я не вважала себе не вродливою чи не цікавою, мені все в мені подобалося: мій зріст; моя середня статура та будова тіла; моє довге чорне волосся, яке я так довго ростила; мої зелені очі; моя бліда шкіра, що  червоніла під сонцем і не засмагала як потрібно; мій офісний стиль одягу та високі підбори. Але свої маленькі внутрішні комплекси та установки були присутні. Можливо через навіяні світові стандарти краси серед соціальних засобів медіа.

      Це коли ти купуєш лотерейний квиток — де шанс на виграш один на тисячі і не плекаєш надії, що саме ти будеш цим номером один. Так і тут. Я спілкувалася з цікавості, а про те, що приїде до мене в село наречений зі Сполучених Штатів чи Об'єднаних Арабських Еміратів — вважала дуже кумедним.

       В котрий раз на обідній перерві я зайшла на сайт, проставила вподобайки на нові профілі, підібрані для мене. Трохи покепкували з колегами по роботі з приводу останніх надісланих мені повідомлень від одного Норвежця, який нібито збирався в Україну, до Одеси але без ніякої конкретики і хотів, щоб я його зустріла. Керівник долучився до нашої дискусії і сказав, що в мене багато роботи і він не може мене відпустити у відпустку, на яку я ще й, до речі,не встигла заробити, бо пропрацювала лише місяць, а по переду було ще кілька поїздок на навчання та тренування. На тому всі розійшлися по робочих місцях, а до вечора вже й забули.