Глава 17

       Від аеропорту до його будинку ми добиралися двадцять хвилин. Була вже досить пізня година, тому за вікном автівки розгледіти було важко щось, окрім нічних вогнів міста. Будинок його знаходився не у центрі міста, а в окремому спальному тихому районі. Саме місто дуже величезне за рахунок того, що райони з житловими будинками чи інфраструктура були розкидані на великі дистанції один від одного і розділялися лісосмугами чи полями. Виглядало як наче села навколо центральної частини міста.

        Як дісталися до дому, швидко повечеряли ролами та відправилися відпочивати. Його будинок мав два поверхи та підвал. На головному поверсі були розташовані вітальня, їдальня та кухня. А також санвузол і вихід на задній двір та гараж. Відразу при вході були сходи на інший поверх де розташовувалися три спальні та ванна кімната з санвузлом. У підвалі було ще дві великі кімнати та пральня.

       Наступного дня Кріс прокинувся раніше мене, в цей день він мав вихідний. Коли я спустилася сходами в низ до кухні — він вже готував сніданок: панкейки, бекон, сосиски та омлет. А також кава та апельсиновий сік. Хоч на кухні і був повний безлад та пахло смачно і спостерігати за тим як готує чоловік було дуже приємно. Страви виявилися неймовірно смачними та ситними.

       Потім він мене повіз у відомий місцевий торгівельний центр. Там ми погуляли, порозважалися, зробили купу фото на згадку та я в перше скуштувала традиційну страву путін. Також я спостерігала за місцевими мешканцями міста: як одягнені, як поводять себе... І все те що описувалося в інтернеті іншими емігрантами і слова Кріса підтвердилися. Судячи з одягу в приміщені, важко було оцінити погоду та сезон зовні. Хтось був одягнений у куртки чи жилети, інші у светри, треті у футболки та шорти. З взуттям те саме: зимові черевики, капці, в'єтнамки, лофери... І майже весь одяг був дуже простим, комфортним та не виразним. Таке відчутя, що як люди вибралися з дому у комфортному та зручному одязі так і прогулювалися тут по центру, відпочивали, робили покупки... З макіяжем та зачісками було те саме. Більшість дівчат мали невимите волосся, деякі мали рожевий чи зелений колір. При тому не тільки дівчата, а й хлопці і навіть літні люди. Кожна третя з татуюваннями та пірсингом. За макіяж я взагалі мовчу. Він або відсутній взагалі, або був дуже неординарний, ну дуже.

      Після полудня я почувалася дуже сонною. Зміна часового поясу давала про себе знати. Кріс запропонував перепочити та поспати. Я відмовлялася бо не звикла спати вдень. Та він вмовив і сказав, що хоча б полежала трохи, якщо не хочу спати.

           - Вставай засоне, досить спати!

          - Я заснула?

         - Так! Вже час вечеряти.

         - А котра година?

         - Сьома вечора.

          - Як сьома? Я так довго проспала?

          - Так. Це та , що не хотіла спати.

         - Нічого собі.

         - Ходімо вечеряти, я вже все приготував.

         - Ого, коли ти встиг?

         - Прокинувся раніше.

          - А чому мене не розбудив?

         - Я тебе зараз бужу їсти.

         - Я могла тобі допомогти.

         - Дякую, та я й сам добре справляюся. Ти у відпустці, тож відпочивай і насолоджуйся.

        На вечерю мене чекав стейк, приготований на грилі, салат цезар, пюре та крабові ніжки у масляно-чесночному соусі. Все було знову дуже гарним і смачним. Я була вражена такому поєднанню якостей і мене це дуже тішило. Не кожен чоловік здатний на таку "високу кухню".

       На вихідних він повіз мене знайомитися з його родиною (мамою та сестрами). Я дуже хвилювалася. Хоча їхнього схвалення нам не потрібно було і мені не потрібно справляти ні на кого враження та я нервувала. Нервувала від того, що погано справляюся з мовою як на слух так і на вимову. Бо канадці говорять дуже швидко. Вони й самі іноді перепитують один одного, хто що сказав, що там вже про мене говорити. Сам Кріс казав, що вжитті з іншими він розмовляє на багато швидше, а зі мною навпаки дуже повільно, намагаючись вимовити кожне слово для мене. Тому кожен раз як мене про щось питали, я завжди переводила погляд на Кріса, щоб він мені повторив чи пояснив іншими словами, що були мені більш знайомі. Та всі навкруги не дратувалися з цього приводу і відносилися з розумінням.

       Мама влаштувала обід. Це якраз спів пало з Великоднем. Тому я потрапила на одну з їхніх традиційних сімейних трапез. Їх дуже здивувало як я мало їм. А мене навпаки, завжди вражали їхні порції навіть у ресторанах чи кафе. На мою думку, однією їхньою порцією можна було нагодувати трьох. Тому може вони всі там були великих розмірів. Навіть його сестри. Не сказати, що вони були товстими чи жирними, ні. Просто мали досить великі, округлі форми, в деяких місцях.

      Родина сприйняла мене досить добре і були привітними. Навіть його молодша сестра, яка від самого початку була не в захваті від вибору брата, не подавала виду. Справа в тому, що більшість місцевих недовіряли подібним відносинам та шлюбам, які розпадалися дуже швидко. А все тому, що більшість дівчат-емігранток прагли потрапити до Канади чи Америки будь-якою ціною. Тому шлюби це були найшвидший та найпростіший варіант отримати паспорт цієї країни. В них навіть була дуже популярна передача на місцевому каналі "Наречена на 90 днів". Ось чому більшість вважали нашу спробу побудувати відносини— фальшивими. Ось так в більшості і будувалися різні стереотипи про ту чи іншу націю.