Глава 16

      Ця приголомшлива новина про погодження візи, як величезна морська хвиля, що накрила мене з головою та понесла десь далеко з великою швидкістю у океан емоцій, почуттів та подій. Та так далеко і в глиб, що вже й не спостерігалися берега. А про вороття і мови не було.

      Я відразу попередила на роботі, що мені потрібна відпустка на другу половину квітня  і щоб на цей час ніхто нічого вже не планував, бо наші посади залежали одна від одної в деяких ситуаціях. Так як вони знали про мою ситуацію від самого початку, то багато пояснювати було нетреба. Та знову ж таки не вдавалася в деталі. Сказала, що поїду подивитися світ, бо коли ще така нагода може трапитись, особливо коли ти не витрачаєш власні кошти на це.

     Головним питанням був склад гардеробу. По перше, на скільки там прохолодніше, щоб правильно підібрати речі та взуття!? А по друге, я мала знати куди ми будемо ходити, щоб знати що брати з собою. Бо не хотілося тягти з собою весь гардероб. А ще ж обов'язково потрібно місце для сувенірів на зворотному шляху.

     Хоча Крісі наполягав на простому і комфортному одязі спортивного стилю та я ж таки вирішила ще по гуглити, що про канадський стиль одягу пишуть інші. І те, що я знайшла мені не подобалося.

      Виявилося, що канадці таки не люблять вбиратися. Дивлячись на людину на вулиці буде досить складно визначити її фінансове становище. Люди одягаються просто і, якщо можна так сказати, «нудно». Якщо говорити про жінок, то підбори тут велика рідкість. Якщо і побачиш десь ошатну дівчину, з макіяжем і на підборах, то швидше за все емігрантка із країн СНД чи Європи, яка нещодавно приїхала до Канади. І з великою ймовірністю через пару років і вона забуде про підбори і перейде на взуття з плоскою підошвою. Також там не носять хутро від слова зовсім, бо пропагують гуманізм та етичне ставлення до тварин, а штучне хутро там не популярне. А ще по вбранню канадців важко визначитися з вибором одягу по погоді. Навіть узимку канадці не вдягаються у теплі куртки та взуття. Це не є дивом зустріти когось у шортах чи навіть у літньому взутті десь у супермаркеті. Тому що всюди вони добираються автівками, а в приміщеннях завжди і всюди тепло. Тому немає сенсу вдягати зимові чоботи чи куртку для того, щоб дійти від дверей до автівки. Не рідкість також зустріти людей у піжамному вбранні.

      Почитавши всю ту інформацію, я була трохи вражена але це все одно мене не зупинило стояти на своєму та притримуватися нашого, українського стилю та підходу до вибору вбрання. Навіть для походу у звичайний супермаркет.

     Кріс сказав пакувати лише одяг, а все інше він купить мені на місці заздалегідь, щоб я не тягла зайву і не потрібну вагу. А пристрої взагалі не має сенсу брати, бо маємо різні електричні з'єднувачі.

       До нової нашої зустрічі залишалося менше півтори місяці. Ми двоє тільки і жили цими думками. Але для усіх інших я знову їхала у робочу поїздку. Бо мені вистачало стверджувальних запитань від колег, на які я втомилася відповідати. А про інші безтактні запитання від знайомих, які можна було почути в цій ситуації, я взагалі мовчу. Людям навкруги завжди ж видніше як воно і до чого в будь-якій ситуації. Експертів на будь яку тему, а особливо особистого життя, вистачало.

        Десь за пару тижнів до моєї відпустки, одна співробітниця, а точніше касирка Галина, повідомила, що їй потрібен один вихідний день для святкування дня народження її племінниці, який проходитиме у іншому селі. І цей день припадав якраз на час моєї відпустки. А так як касир в нас був один, то за посадовою інструкцією, я мала підміняти головного касира на час його відсутності. Керівник їй повідомив, що це не можливо. Він не може ніяк закрити єдину касу на весь день і тим паче, що вона прекрасно знала, що моя відпустка вже давно запланована та погоджена також вищим керівництвом у письмовому вигляді. І відізвати мене з відпустки буде не можливо, так як я знаходитимуся поза межами країни.

     Вона майже не щодня дратувала цим керівника в надії, що таким чином зможе на нього вплинути та змінити ситуацію.

           - Галя, досить вже підіймати цю тему! Я тобі вже чітко сказав, що це не можливо. Пропустиш той день народження, нічого не станеться з тобою. Печінку вбережеш зайвий раз, - не витримав він одного дня на чергове її "ниття" з ранку.

         - Я не можу пропустити перший день народження моєї єдиної племінниці.

       - А я не можу закрити єдину касу в банку заради твоєї племінниці. Які до мене претензії? Чому твоя родина заради тебе не перенесе святкування на вихідний день?

       - Бо не можна переносити дні народження на інший день, тим паче діткам.

     - Ой, звільни мене будь-ласка від цих забобонних балочок. Іди працювати. Вже почалися години прийому.

     - Галя, припини себе так поводити! Ти була попереджена про мою відпустку ще два місяці назад. Білети вже оплачені і все сплановано. В тебе є зайві дві тисячі доларів для перенесення мого літаку? Чого ти добиваєшся? - вже підключилася я до розмови, бо всі були присутні у кабінеті керівника на той час.

       - Раз так, тоді я звільняюся! - вона поклала ключі від каси і вийшла.

        - Іди працюй і не влаштовуй мені тут концертів! - крикнув їй  вдогін Олександр.

      Але вона нікого не слухала. Зібралася собі з речами і поїхала геть. Ми стояли усі посеред банку з округлими очима і переглядаючись один на одного, намагались зрозуміти, що щойно відбулося. За дверима вже стукали клієнти, показуючи на годинник, що робочий час вже розпочався і час відчиняти двері. Олександр наказав відкрити двері та приймати людей убудь-якому випадку. Банк має працювати, а він подбає про інше. Та на жаль, вся ця черга була до каси. Я не могла сісти приймати їх, бо за банківською процедурою мала відбутися передача коштів від головного касира, який просто покинув своє робоче місце. Керівник намагався поговорити з нею по телефону та вона не відповідала, просто відхиляла його дзвінки.