Глава 13

       Відтак мій світ перевернувся з ніг на голову залічені тижні. Буквально за кілька місяців я встигла познайомитися з іноземцем з далекої країни, зустрітися з ним, закохатися та планувати майбутнє сімейне життя. В скороченому режимі ми пройшли усі стадії зустрічання і майже все це проходило в основному у режимі онлайн. Інших варіантів та можливостей в нас не було, бо на жаль це є зворотною стороною таких стосунків. Якщо зі сторони це і здається таким простим, типу: познайомилися, зустрілися все швидко і все класно..... Та, на жаль, ніхто не бачить усіх наших переживань, хвилювань, печалі, смутку і тисячі повідомлень з яких можна було б опублікувати кілька десятків товстих томів. Ніхто не бачить і не розуміє твого болю, від того, що тине можеш доторкнутися, відчути поруч, втішити чи порадіти в певні моменти. Життя наче і проходить разом але в той самий момент і окремо. Ми як би разом і завжди поруч але і так далеко.

       Для мене особисто настав режим повної тиші у соціальних мережах. Я не постила наших спільних фото і не робила жодних натяків на те, що відбувається у моєму житті. Ніхто не знав, що я у стосунках окрім моєї родини та частково у курсі подій були колеги на роботі. Для колег я так само мала стосунки онлайн але ніхто не надавав їм особливого значення, тому що майже ніхто не вірив у подібні відносини. І взагалі, стосунки на відстані довго не протримаються, і в решті вони закінчяться так же скоро як і почалися. Сім'ї розпадалися на відстані і їх не витримували навіть діти, а тут, намалювалися відносини онлайн з підозрілого сайту знайомств. Хто в загалі в таке повірить!?Особливо у разі невдачі наших стосунків, бо я не виключала і такий сценарій перебігу наших відносин, не хотілося зайвої уваги у свій бік. Життя воно таке, що ніколи не знаєш, що тобі готує доля в майбутньому, якби впевнено ти себе не почував у будь-якій ситуації на сьогоднішній день.

        Хоч ми і мали вже багато розмов з приводу нашого майбутнього та я все одно звикла оцінювати людей лише по їх вчинках. Як би гарно чи впевнено не звучали їх обіцянки та плани— я завжди чекала не певні дії. Такою вже мене зробило життя. Першу частину усіх наших бесід до першої зустрічі Кріс здійснив повністю і навіть з лихвою. Та це лише був початок, самі головні та більш серйозніші справи чекали нас попереду і на будь-якій з цих стадій легко можна здатися.

       Ми бачилися лише раз, та було таке відчуття, що це лише чергова наша спільна відпустка поміж наших буденних справ та усіх інших зустрічей, що ми мали вже позаду. Тому без проблем вже обговорювали серйозні теми нашого спільного майбутнього, будували плани, хоча ніхто не робив пропозиції руки.

            - А де ми зробимо наше весілля? В Україні чи Канаді?

             - Не знаю, дорога. Ми пізніше все це детально обговоримо. І не хвилюйся, що в нас з тобою все йде не за правилами. Я неодмінно зроблю тобі пропозицію перед нашим весіллям.

            - Гадаю тобі потрібно просити моєї руки вже не в батьків а в моєї дитини. Якщо він одобрить і прийме тебе в нашу сім'ю — значить можна щось планувати на далі.

           - Це точно! Це серйозний і дуже важливий момент. Я хвилююся з цього приводу. Він вже досить дорослий та розумний в тебе.

          - Та не хвилюйся. Він буквально ось в літку розмовляв з бабусею та питав її коли я вже нарешті вийду заміж і він матиме тата. Найважливіше, що ми маємо дуже добру підтримку і не почуваємося одинокими.

           - Я знаю. І я зроблю все можливе для цього. Це також буде новий досвід для мене. Я жив один досить довго. Але з іншого боку — я завжди хотів мати власну сім'ю.

           - І якщо тобі раптом не сподобається то ти завжди можеш повернутися до свого холостяцького життя.

            - Сподобається. Я завжди хотів цього. Це тільки займе трохи часу, щоб звикнути до всього. Та це нормально.

           - Для будь яких відносин потрібен час і дитині також.

        Після нашої відпуски пройшло кілька тижнів, а ми все перебували в стані ейфорії від нашої першої зустрічі.

             - Сьогодні так холодно вже в нас.

           - Я тебе зігрію, не переживай.

           - Наші спільні спогади і думки про тебе вже зігрівають мене.

           - О так, ці спогади. Стільки подій та спогадів за такий короткий час. Вони заставляють мене сміятися, посміхатися і сумувати одночасно.

            - І не кажи. Дуже і дуже приємні спогади. Від кожної хвилини проведеної з тобою з першого дня відпустки і до самого кінця.

           - На жаль, це була лише відпустка. Але я вже готовий пройти крізь боротьбу реального життя. Зустрітися з багатьма майбутніми викликами, що чекають на нас по переду.

            - Я тут трохи зробила деякі пошуки в інтернеті щодо візи до Канаду та інтерв'ю про яке ти мені казав. І натрапила на дуже хороший сайт, де все детально розповідається про це з усіма нюансами. Я от тільки не можу зрозуміти щодо нашого листування. Як довести нашу переписку? Нам потрібно листуватися електронною поштою? Для них не достатньо буде скрінів нашої переписки у Вайбері?

            - Ні, достатньо того як ми спілкуємся. А взагалі, дорога до еміграції дуже складний та стресовий процес. Так що будимо позитивними і надіятися лише на краще. Хорошими моментами є те, що в тебе хороше та стабільне життя в Україні. А також те, що ми майже одного віку. Бо багато чоловіків намагаються перевезти жінок сюди, молодших років на 20. І я впевнений, що це не виглядає добре для подачі візи.