Глава 11

       Ніч для мене пройшла трохи тривожно, я весь час просипалася. Також крізь закриті двері іноді чувся храп Кріса, та таким критичним, як він описував - точно не був. Прокинулася я досить рано, близько шостої. Спати вже не хотілося. Я відразу написала сестрі та подзвонила тихенько мамі, що зі мною все гаразд і ніхто мене не скривдив за ніч. Хвилювання та страхи вже зі сходом сонця розвіювалися, як та нічна темрява. Я не поспішала вставати з ліжка, бо було дуже рано. Моє ліжко було біля самого вікна і через завісу було добре видно вулицю і все що на ній відбувалося. Лише о дев'ятій ранку, я вирішила будити Кріса та починати наше спілкування. Не могла дозволити йому втрачати наш дорогоцінний час. Я привела себе в порядок, нафарбувалася.

       Він мирно спав у своєму ліжку і був такий милий. Я тихенько сіла біля нього, щоб не злякати його уві сні. Почала гладити передпліччя.

          - Хей, друже, час вставати!

          - А яка година?

          - Дев'ять.

          - Це ще дуже рано, я хочу спати!

          - Нічого не рано, саме час, - почала лоскотати його.

          - Я у відпустці і хочу поспати.

          - Це не зовсім відпустка для нас! В нас мало часу!

          - Я розумію але дай мені ще хоча б годинку і потім я весь твій.

          - Добре, лише годинку!

          - Домовилися! Дякую.

       І він знову засопів, наче і не прокидався. Я дивувалася такій його звичці і заздрила, бо мені потрібно перебрати купу думок в голові; прокрутити події дня; усі діалоги дня та якісь минулі, що не давали спокою; спланувати щось на майбутнє обов'язково.... та ще багато чого, за що тільки чіплявся мій розум в процесі діалогу самої з собою. Я пролежала весь цей час біля нього і милувалася ним, зробила кілька фото з ним сплячим. Все ще важко було повірити, що він поруч зі мною тут, чоловік з фото, яким я захоплювалася кілька місяців тому і вважала, що я не варта такого парубка. 

       Чемно витримавши до десяти, я знову почала його тормошити.

          - Вже встаю, раз пообіцяв.

          - Снідаємо і йдемо гуляти?

          - Як скажеш! Дай но мені тільки зібратися та привести себе до ладу.

        Я намагалася знайти на кухні щось для сніданку. Була розчинна кава та чай що лишили господарі квартири, цукор. В холодильнику трохи нарізної ковбаси та сиру, а ще кілька булочок на столі — це те що встиг купити Кріс. Так як я не любитель розчинної кави і пила лише один тільки бренд італійської кави, то вирішила на сьогодні обмежитися чаєм. Бо я забула вдома пакетик з кавою, що приготувала собі в подорож.

          - Тобі робити каву? Хоча вибір тут не великий.

         - Так.

         - Скільки цукру?

         - Дві!

          - Нам потрібно потім буде сходити до магазину та купити продуктів, щоб готувати їсти.

          - Ніхто і нічого не готуватиме, ми у відпустці. Будемо їсти у ресторанах.

         - Так там певно дорого. Дешевше самим готувати.

           - Я б не сказав, що дорого, якщо перевести на мою валюту, то взагалі копійки. Не турбуйся про це.

          - Як скажеш. Куди підемо сьогодні гуляти?

          - Я не знаю. Ти знаєш мову, в тебе інтернет і мапа — веди мене. Я піду за тобою.

       Ми остаточно визначилися з маршрутом і вирушили на прогулянку. Побували у підземеллі, дослідили площу ринок, зробили кілька світлин. Погода була просто чудовою як на жовтень місяць, від + 11 до +14. Кріс вдень гуляв лише у футболці, йому було жарко, а моя присутність заставляла його пітніти.

       Всюди було людно. Бо були якраз вихідні дні. Наче всі жителі міста зібралися у центрі для відпочинку разом з прибулими туристами. Скрізь були великі черги та натовпи людей. А відомий ресторан "Криївка" ми вирішили відвідати у будній день, бо якщо б ми встали в ту чергу пообідати, то до вечері може якраз і достояли.

        Прогулювалися ми взявшись за руки, як реальна пара, що вже зустрічається. Як і в переписці онлайн, нам все також було цікаво та весело разом. Якщо ще в перший вечір ми відчували якусь скутість та ніяковіли, то на наступний день це все зникло. Підчас прогулянки ми кожен для себе досліджували один одного. Спостерігали за розмовами, емоціями, рухами, реакцією.

        Перший повноцінний день перебування Кріса в Україні вирішили відмітити українськими стравами. Як раз трапився на око один з ресторанчиків української кухні.  Кріс замовив борщ та вареники, а я солянку. Фото з цього обіду я відіслала своїй подрузі з роботи.

             - То ти з цим хлопцем у Львові!? Ви таки зустрілися?

              - Так!

              - Капець. Ну ти даєш Арінка! А не страшно було?