Глава 2

     Перша частина історії: "Гарненька подружка"

     Тож, давайте знайомитися: я Аріна і мені 35 років. Я уродженка з України і проживаю у сільсікій місцевості але на березі чудового моря поблизу міста Херсон. Так, сімейне життя в мене не склалося, хоча і не сказати, що я вийшла рано заміж. Тоді мені було 25 років і я хотіла мати сім'ю і готова була для народження дітей. Мріяла про дочку та сина і щоб проміжок в роках між ними був не великий. Мала якусь уяву про свою ідеальну сім'ю, планувала деталі, слухала експертів, читала книжки про “ідеальні” та “правильні” відносини і намагалася усе те втілювати на практиці. Чоловік був радий та задоволений таким відносинам. Але напевно я обрала не ту людину. Ми мали різні погляди на життя, тому я і прийняла рішення припинити існування нашої сім'ї та не марнувати свої чудові роки на людину, з якою нам важко порозумітися. Я не відчувала себе потрібною та коханою жінкою, що старається для сім'ї. Він сприймав все це як належне. Від колишнього чоловіка я маю чудового сина Тихіна, якого народила для себе і не жалкую про те, що ростила сама після розлучення але з поміччю моїх батьків.

       Кажуть, що розлучення не є справою одного з подружжя і винні в тому двоє. Так, я з цим повністю згодна! І признаю свою провину в тому, що я читала не ті книжки та слухала поради про стосунки не тих експертів. Ні, я не звинувачую нікого в некомпетентності. Просто кожен має своє власне уявлення “правильного” та “не правильного”, бо ніхто на певно не знає як то ідеально і як має бути на справді. Є моменти та нюанси з якими ми можемо змиритися і приймаємо їх виходячи зі свого світосприйняття, а буває і таке, що нам важко змиритися з чимось. Зі свого невеличкого шлюбного досвіду я зрозуміла одне — життя не повинно обертатися лише навколо однієї людини, та твої інтереси не повинні обмежуватися інтересами сім'ї. В першу чергу Я особистість. Я маю свої власні інтереси, думки, друзів, прагну розвиватися, хочу не тільки чути про кохання а і відчувати це. Я не хочу, щоб мене сприймали лише як домогосподарку, кухарку чи маму. Я хочу бути цікавою, мені теж потрібно відпочивати, іноді і мені потрібна підтримка чи порада. Я не слабка чи немічна — я жінка, яка хоче також турботи, розуміння, поваги та віддачі від всього того, що вона робить.І в кінці кінців, просто бути щасливою!

       Знаю, що багато хто зі мною не погодиться і посиплеться лавина коментарів з цього приводу від дівчат чи жінок, а ще краще від жінок літнього віку, які застрягли десь там думками чи повністю у далеких роках СССР типу:

          - Заміж потрібно виходити за молодістю!

         - Дітей коли думаєш народжувати? Годинник цокає то!

         - Так і залишишся старою дівою як перебиратимеш довго!

         - Всі так живуть і нічого!

         - Немає ідеальних, звикните з роками один до одного!

         - Ой, всяке в сім'ї буває та потрібно ж миритися якось з усім, цим а не бігти розлучатися відразу!

         - Вже який є — це краще, а ніж бути взагалі самою.

        - Розведених не квапляться заміж брати, так на одну ніч!

А от подібні коментарі - це прям мої улюблені:

         - Ну то й що, що б'є — значить кохає!

         - Подумаєш на ліво ходить — усі чоловіки такі по природі. Погуляє й додому ж всеодно прийде!

         - Терпи заради дітей. Дитині батько потрібен!

         - Вже який є — сама обирала! Думаєш знайдеш кращого? Всі вони однакові!

         - Кому ти потрібна будеш розведена та ще й з “причепом”!?

     І короний коментар, що ліпиться до будь якої ситуації:

        - А що люди скажуть!

     На думку авторів цієї фрази, вона повинна спинити будь які спроби вийти за межі стереотипів та стандартних ситуацій.

      Подібних горе-коментарів щодо відносин від “щасливих та досвідчених” безліч і вони мене, якщо чесно, лякають. Чому жінки не цінують себе і дозволяють іншим робити те саме по відношенню до себе? Я ніколи не відносила себе до “більшості” суспільства, мала свою точку зору і намагалася її завжди відстоювати та руйнувати стереотипи. А мій пожиттєвий оптимізм ніколи не дозволяв мені здаватися та допомагав не тільки вірити лише у краще, а й досягати бажаного. Тому я не скаржилася на минуле, а сприймала це як черговий життєвий досвід. З легкістю перегортала наступну сторінку свого життя і починала нову главу без затяжних депресій, страждань, сліз чи істерик. І тим паче не збиралася вертатися у минулі відносини, до жодних з них. А думки про те, що я проживу своє життя не так як я хочу чи не з тією людиною — лякали мене більше ніж думки про самотність.

       Тож, з такими позитивними та оптимістичними думками по життю, я в котре перегорнула наступну сторінку зі свого буття. Це стосувалося не лише чергових стосунків, а й робочого місця. Добрий привід нового старту у власному житті. І я вирішила зосередитися саме на цьому. Робота була зараз для мене на першому місці бо сформувався новий колектив під керівництвом чудової і знайомої мені людини з попереднього досвіду роботу. Наша нова команда мала задачу вивести наше відділення банку на новий рівень та чітко виконати усі поставленні для нас задачі. Мені ця робота подобалася і я отримувала задоволення, приходячи кожного дня сюди. Це саме той випадок, коли відповідні люди у відповідному місці.