Наречена на 90 днів

Глава 1

      Нарешті дійшли в мене руки та я налаштувалася ментально таки написати цю історію. Кожного разу як я оповідала своїм знайомим чи близьким окремі епізоди цієї історії, то обов'язково закінчувала фразою “Одного дня, я напишу про це книгу”. І ось цей день настав. Я тут, зараз з вами, в котрий раз порину у ці спогади та деталі і розповім усю історію від початку до кінця. Ну, може, не зовсім кінця....бо історія не завершилася...життя триває але сама яскрава та цікава її частина варта вашої уваги.

      Навіть не знаю з якого саме моменту почати цю розповідь, щоб в процесі читання не виникало додаткових питань і читач намагався зрозуміти де і що він упустив у всій цій історії.

      “Наречена на 90 днів” - чому саме така назва, замислюєтесь ви, адже судячи з опису самої книги має бути все добре і прекрасно як у казці!? Але це ви зрозумієте лише як прочитаєте книгу і вже без моїх пояснень. Тому я лише поясню кілька деталей з далекого минулого, чому так сталося і, що ніхто спеціально не шукав таких пригод на свою п'яту точку - сто відсотків.

       Почалося все ще за моїх шкільних часів, коли в школі стали вивчати іноземну мову. А саме англійську. Так вона мені подобалася і мені хотілося її знати на відмінно. Вільно розмовляти, мислити, писати твори, співати відомі пісні, щоб після закінчення школи стати перекладачем та спілкуватися з іноземцями, подорожувати та пізнавати іншу культуру, інше життя.....

        Але рівень знань, що пропонувався у школі був зовсім на низькому рівні. Усе що я пам'ятаю зі шкільних уроків — це алфавіт, звуки вимови та кілька стандартних фраз з діалогів. Мабуть, це така проблема викладання більшості шкіл. Тому батьки прийняли рішення оплачувати додаткові уроки англійської з репетитором. За що я їм дуже вдячна, бо це була найкраща інвестиція у моєму житті за весь час. Хоча я так і не втілила свою мрію навчатися на перекладача іноземних мов, та мовні курси пройшли не даремно і таки змінили моє життя.

        Та це ще не кінець усієї перед історії. Цікаве почалося після того, як мій репетитор англійської мови запропонував мені для удосконалення мови — пряме спілкування з іноземцями. І отримавши мій дозвіл, він опублікував мою об'яву на бажання про спілкування у якомусь з міжнародних журналів для пошуку друзів. Тоді ще не було інтернету, соціальних мереж... тому знаходили друзів з об'яв газет та журналів, з якими листувалися засобами звичайної пошти. До того ж, як я вже писала раніше, мені дуже хотілося дізнатися якого мога більше про різні культури та нації не з стандартних описів книжок та енциклопедій, а зі слів самих носіїв, до яких вони належать. Пізнавати самих людей, заводити нові знайомства, обмінюватися фотографіями та поштовими картками краєвидів.

       Тоді я отримали сотні листів від хлопців та дівчат з різних куточків світу. З деякими ми переписувалися навіть кілька років. А з одним товаришем з Африки ми навіть обмінялися пізніше мобільними телефонами, коли ті вже були доступні, і намагалися спілкуватися, хоча в кожного вже були сім'ї і навіть познайомили своїх дітей між собою. Та на разі вже усі контакти втачено та листувань не збережено. Але така жага до спілкування та пізнання нового залишилася. Тож, на цьому ця маленька історія завершена і перейдемо до основного сюжету.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше