Розділ 67

- Я не хочу, - є інтим за гроші, є інтим за розрахунком з обидвох сторін, але ні те, ні інше не настільки гидке, як інтим на зло комусь. А саме цим бажає зайнятися Артуром. Не через те, що мене кохає, не через те, що в нього до мене купа пристрасті, котру він хоче показати, ні, наречений має бажання зачепити свого брата за живе і в цьому плані я в ролі прокладки. Так, саме прокладки, котру використають та викинуть. Саме так Артур збирається вчинити з моїми почуттями.

- Мене це не хвилює, - чоловік перейшов до штанів, зірвав їх з себе і переді мною відкривається картина того, наскільки він збуджений. І лише боксери приховують всі розміри вулкана, котрий розбушувався та хоче вивергатися. - Знімай одяг.

- Ні, - а що як ця збудженість нареченого збочена? Що як саме в цю мить Артур уявляє перекошене обличчя свого брата, коли той почує крики за стіною? Мої нестримні стогони?

Від цієї підозри ноги наче на радіоуправлінні самі роблять один крок назад, потім ще один. І ще. Поки мої сідниці не впираються в стіну, повідомляючи, що відходити більше нікуди. Кінцева.

- Даю тобі ще один шанс, роздягнися та не зли мене, - і стягує останнє, що залишалося на його тілі. Повністю оголяючись та демонструючи сто відсоткову готовність до забігу. В ліжку.

- А я даю тобі ще один шанс почути, що я сказала. А я сказала ні, я не буду роздягатися, - в іншому випадку, при інших обставинах внизу мого живота розросталася б спека, котру я б хотіла вгамувати завдяки нареченому. Я б сама скинула все зайве та ринулася б до коханого. Провела б рукою по цій палці, котра наставлена на мене, а після б провела не тільки по ній рукою...

Та це було б в будь-який інший день. При будь-якій іншій нагоді. Та не сьогодні. Та точно не зараз.

- Непокірна? - Все противиться в мені в цю мить, я нічого не хочу, тим паче Артура, в такому стані, з такими думками, але наречений сприймає це по своєму. Як гру. Як рольові ігри. Саме тому задоволено шкіриться та рушає вперед, - мені це подобається.

- Я не це мала на увазі, - простягаю руки перед собою, негативно махаю головою, хочу будь-яким чином зупинити чоловіка, який ні на що не реагує, навпаки таке враження ще більше запалюється, притискаючи мене до стіни та проводить рукою між моїх ніг. Нахабно лапає.

- Пручайся, пручайся, маленька, мене це заводить ще більше, - шепче на вухо, і найголовніше та найстрашніше те, що це правда, Артур реально ще більше збуджується, його палка перетворюється в якусь дубину, котра треться об мою ногу. Де секундою раніше знаходилася рука чоловіка. Натомість вже зараз вона і її напарниця здирають з мене футболку. Пробираються під неї. До грудей. До ще одного інтимного місця.

- Артур, відійди! - Промовляю ці два слова максимально холодним тоном, хочу відбити всю жагу нареченого, збити його настрій. Та де там...

- Це нам не згодиться!

Цим "це" був мій бюстгальтер, який летить слідом за футболкою, оголюючи мої груди, на які тут же падає хтивий погляд чоловіка. В його очах я вже прекрасно бачу, що і як він збирається з ними зробити.

- Ти мене лякаєш! - І це так, це що не є правда, я реально боюся. Свого нареченого. Свого коханого. Свого майбутнього чоловіка.

Та що зі мною не так, якщо я боюся людину, з якою зібралася прожити все життя? Я роблю помилку зараз, чи зробила тоді, коли з ним познайомилася?

- Тоді зробимо так! - Мить і божевільна посмішка Артура зникає, на заміну їй приходить біла стіна, в яку я тепер впираюся головою, а моя спина, так само як... - Подумаєш, пикою не вдався для тебе, зате зроблю тобі приємно іншим чином.

Моя спина прогинається, а прохолода торкається моїх сідничок. Оголених сідничок, бо слідом за футболкою та бюстгальтером, штани теж відправляються на вічний спокій. Тепер цими манатками тільки підлогу мити, на інше вони не згодяться.

- Допоможіть! - Це останній мій козир в... Хотілося сказати в рукаві, але на мені залишилися тільки одні трусики, і усвідомлюю, що якась секунда-друга і навіть цього мінімального бар'єра не залишиться до втілення збочених фантазій нареченого в реальність. Тому викидаю цю карту й сподіваюся, що Марат допоможе. Що зупинить свого брата. Не дасть статися непоправному.

- Ооо, так, кричи, кричи голосніше, - Артур схопився за мої трусики й намагається вже їх стягнути, і якби не я, яка вхопилася в них, як в рятувальне коло, то в нього б точно все вийшло.

- Допоможіть! - Та якщо ця частина спідньої білизни ще тримає мою гідність, хоч і на тоненькій волосинці, то от помочі не слід очікувати. Марат не прийде та не вгамує свого родича.

Чоловік або почув, що тут намічається й швидко покинув квартиру, або... Він теж зійшов з розуму, як і його братик, і замість того, щоб мене виручити, примчати на поміч, буде впиватися моїми стогонами, отримуючи збочене задоволення?