Розділ 66

Хвилину тому я сиділа втиснувшись в крісло й побоювалася гніву Артура, а вже зараз як пружина відскочила від того самого крісла й зарядила потужного ляпаса своєму нареченому. І цим пружинним механізмом спрацювала злість на нього. На його слова. На загалом його відношення до його брата.

- Емілі? - Артур не міг повірити в те, що тільки но трапилося. Він навіть не приклав руку до щоки, щоб хоча б таким чином зменшити біль, в мене горіла долонька від сили, яку я приклала для цього удару, не уявляю, як йому було боляче. Та попри це чоловік був здивований моїм вчинком, і ця здивованість явно перекривала той біль, котрий я йому завдала. Вперше за час наших відносин. Ніхто з нас та ніколи не застосовував фізичної сили одне до одного, якщо, звичайно, не враховувати легенькі, грайливі ляпаси нареченого по моїх сідничках. Та це зовсім інші речі. Його ляпаси були через кохання до мене, мої ж через агресію до нього.

- Що ти несеш? - Мені було прикро, що це сталося, що я заподіяла йому шкоди, але навіть зараз, коли першочергова злість потроху випаровувалася, я усвідомлювала, що повторила це б і вдруге, якби так склалася ситуація. Якби Артур собі дозволяв ТАКЕ говорити. - Ти думаєш, що кажеш? Аби про мене таке говорили, що ти говориш про дівчину Марата, ти б це стерпів? Просто проковтнув би це лайно?

І так, "лайно" з моїх вуст для нареченого теж було чимось на зразок потужного ляпаса. Тільки вже морального плану. Від мене сварливого слова не почуєш, я ніколи не вважала, що це нормально вживати матюки, тим більше дівчині, коханій дружині та майбутній матері, але зараз це "лайно" було найменше, чим я могла схарактеризувати слова Артура в бік свого рідного брата.

- Ні, не проковтнув, - і це теж применшення. Наречений би мокрого місця не залишив би від людини, яка б наважилася настільки гидко про мене відгукнутися. За це я його також любила. За почуття захищеності. За усвідомлення того, що я за ним, як за кам'яною стіною. І це не просто дифірамби, це що не є реальність.

- То чому ти собі дозволяєш так говорити про інших? - Та зараз Артур падав в моїх очах. Він перетворювався в таку собі дівчинку, яка обгиджує свого колишнього в присутності своїх подруг. Мене дратують такі речі, тому мої дівчата ніколи дані моменти зі мною не обговорювали. Хто ж знав, що буде така чортівня лунати з вуст мого без п'яти хвилин офіційного чоловіка.

- Бо це правда, хочеш сказати, що це не так? - І його погляд переміщається на Марата, котрий і сам в ступорі від навколишніх подій. Явно не очікував, що я підтримаю його та попру проти свого нареченого.

- Та плювати, правда це, чи ні, це особиста справа кожного. В тебе свого особистого життя немає, що ти лізеш в чуже? - Якщо Артур думає, що зачіпає за живе тільки свого родича, то ні, мені теж неприємно. І ви вже в курсі щодо того, чому це в мене викликає огиду.

- Є, - ще один погляд в бік Марат, і можу побачити в ньому щось на зразок "ми ще не закінчили, зустрінемося без свідків", а потім усміхнене обличчя нареченого опиняється переді мною, і воно мені щось теж не подобається, - і саме ним я наразі збираюся зайнятися.

Я встигаю тільки поглянути на Марата, котрий второпати не може, що тут відбувається, як Артур хапає мене за руку й кудись тягне. Ага, в нашу кімнату. Це я розумію через пару секунд, коли визначається наш напрямок. Та я іншого второпати не можу - куди ми так поспішаємо?

- Ти можеш вгамуватися? - Напір, з яким наречений стискає мою руку, та швидкість, з якою тягне мене за собою, лякає, тож пробую пробитися до його здорового глузду, коли опиняємося у своїй кімнаті. Коли його брат не може нас чути.

- Скоро вгамуюся, скоро, - знову ця посмішка на вустах Артура, злісна усмішка, від якої розслабитися ніяк, а після його руки покидають мене й починають... розстібати ґудзик за ґудзиком на сорочці. Очевидно позбавлятися від неї.

- Артур... що ти...? - Це ж не те про що я подумала, так? У моїй голові виникли хибні думки, правильно?

- Пропоную попрацювати ротиком трішки пізніше, а зараз не втрачати дарма часу та теж позбуватися від зайвого одягу, - і плюс до підозрілої посмішки додається не природний блиск очей, що позбавляє будь-яких сумнівів, що наречений задумав.

- Ти про що? За стіною знаходиться твій брат, він може все почути, - мало того, що я не готова, так у нас у квартирі й справді гості, які не мають чути того, чого не мають чути. У мене тільки від однієї думки, що може почути Марат вже обличчя пашить полум'ям, а щоб це зробити...

- Ідеально! Нехає чує та знає, що в мене є своє особисте життя, якого в нього немає.

Він... Він це що ж... Робить навмисно? Хоче інтиму зі мною... Щоб насолити брату?