Розділ 64

- Допоможіть! - Дане слово несе в собі явно не ті емоції, котрі люди відчувають в цьому приміщенні, чи то поряд з ним, хіба тільки якщо у них ігрова залежність й вони програли всі кошти, просячи в перехожих підкинути пару копійчин, щоб продовжити цей гральний дурман. Та я не збираюся як покірна овечка прямувати за цим незнайомцем. Тим паче він тягне мене в сторону машин. Якщо у нього все вийде, якщо я опиняюся всередині салону, двері зачиняться, то тоді... Мене чорта з два хтось знайде. Живою. - Допоможіть!!!

Ще раз викрикую, а самій в голову приходить жахлива думка - а що якщо викрадення сумочки це відволікаючий маневр, щоб просто відвернути увагу Марата, а головне було мене викрасти? Навіщо? Для чого? Не знаю. Але ж на якийсь біс цей йолоп тягне силоміць в автомобіль, тоді виникають ті ж самі два запитання. Задля чого йому це потрібно. І хто за цим стоїть.

- Не кричіть! - Мужик буквально на мить зупиняється, бо на нас вже звернули увагу достобіса людей. І ні одна, підкреслюю, ні одна особа не підійшла та не зарадила цьому викраденню. Всім плювати. Це для них як фільм в реальному житті. Щось на зразок розбавити сірі робочі будні. Таким собі бойовичком.

- Відпусти! - Я хоч і не тону, але вибиратися з цієї халепи, судячи з усього, доведеться самій. Ні на кого розраховувати не можливо. Тож користуюся замішанням цього мерзотника й починаю ще активніше вириватися та ще сильніше кричати. Більше задля того, щоб цей злякався, можливо, він хоч поліцію остерігається, ніж реально сподіваюся на поміч зі сторони. Там глухо.

- Послухайте..., - а цей не здається, намагається водночас побудувати зі мною діалог і не відпустити, бо сам розуміє, що якщо відпустить, то шукай горобця в небі.

- Ти не почув?! - Та ось це гарчання зі сторони змушує мене завмерти, перестати сіпатися, так само як і покидька стискати мою руку.

Та невже? Невже хоч хтось втримав людяність всередині себе і вирішив прийти на поміч? Алілуя?

Розвертаюся в ту сторону, звідки пролунало це грізне запитання, і відчуваю, як хватка покидька стає слабше, він просто теж перемикнувся на нового персонажа в нашій міні компанії. А ще через пару секунд я повністю вільна. На моїй руці немає пальців мерзотника, а сам він...

- Дівчина ж попросила її відпустити, - Марат нависає над викрадачем, якому вже не до того, щоб утримувати мене, оскільки він тими мацаками, котрими кудись мене затягував, наразі стискає свого носа. З якого нормальним таким ручаєм струмує кров. Здається, хруст не був моєю галюцинацією. Це хруснув шнобель цього придурка. - Чому ж до тебе по-хорошому не доходить? Тупий чи що?

- Що ти твориш? - Гугнявить цей на землі, а я в шоці. Йому ще і щось не подобається? Реально? Не дали викрасти дівчину посеред дня та ще й посеред міста і йому це не підходить? На зовсім інший розвиток подій він розраховував? Де я сама ніжками чимчикую у його машину, добровільно в неї сідаю й промовляю щось типу "робіть зі мною що хочете, все одно на сьогодні планів не було." Так він це уявляв?

- Вчу покидьків, що не можна викрадати дівчат просто за те, що вони дівчата й не можуть дати відсіч, - Марат по своєму показує своє невдоволення цим питанням, оскільки заїжджає ногою по печінці цього нахаби. Щоб урок запам'ятався надовго. Якщо не мізками, то тілом. Там мають добрячі синяки залишитися після зустрічі з носаком "вчителя".

- Я нікого не викрадав. Я охоронець цієї дівчини, - і киває закривавленою пикою на мене.

"Що???" - німе питання явно читається в моєму погляді, коли я переводжу погляд з цього ідіота на Марата, який не виглядає настільки здивованим, але теж явно не петрає, що тут відбувається.

- Ти хочеш сказати, що працюєш на Артура? - У мене вивідати явно нічого не вийде, тож чоловік хоче почути версію з вуст цього мерзотника.

І тут до мене як до жирафа починає доходити. Ще й добре, що не на третій день відбулося це просвітління. Хто буде церемонитися з жертвою, якщо насправді вирішив її викрасти? Хто буде слухати її "хочу" та "не хочу"? А цей застопорився, ще й попросив мене не кричати. Та і "послухайте", теж саме "не кричіть"... Це ж звернення, як до людини, яку поважаєш, а не як хижак до своєї здобичі. Спершу я це не відмітила, не надала вагомого значення, а от зараз на це дивлюся зовсім під іншим кутом. Точніше взагалі беру це до уваги.

- Так, ось, тримайте, - цей "охоронець" активно бовтає своєю головою й при цьому протягує мобільний Марату, хоч і обережно це робить, певно боїться отримати ще парочку стусанів на додачу. Так сказати, для закріплення результату.

- Слухаю, - брат мого нареченого не довго думаючи вихоплює гаджет з рук цього персонажа й відходить вбік, ніби не хоче, щоб цю розмову хтось підслухав. Правда все ж таки у мене виходить дещо почути, - ти дебіл? Ти кого найняв?

Марат явно вичитує свого родича, а я розумію, що скандалу не уникнути. І цього разу я буду на стороні брата нареченого, а не того, хто по факту має бути ближчим мені по ментальному та і родинному зв'язку. Артур підірвав довіру до себе цим щурячим вчинком...