Розділ 54

- Кохана, а можна у тебе поцікавитися, що ти задумала? - Артур залітає в нашу кімнату так різко, що я навіть відчуваю, як вітерець обдуває моє обличчя, а волосся хитається, як одинока травинка серед грозового дня.

- Ти за що? - Я вже прийняла душ, переодягнулася в халат, добряче його зав'язавши, щоб не дай Боже не перетнутися з Маратом та не порадувати чоловіка своїми формами. Випадково. Не так, як то зробив він. Мої сподівання полягали в тому, що цей божевільний день нарешті закінчиться і я зможу відімкнутися до завтра, думками та тілом, але, на жаль, плани мого нареченого схоже були дещо інші.

- За твою геніальну пропозицію познайомити мого братика з твоєю подругою, - на слові "геніальна" нареченому не варто робити наголос, чи то брати його в лапки, оскільки я й так відчуваю, як воно вирізняється з-поміж інших слів, як яскраво світиться на фоні всієї фрази.

- А що тут такого дивного? Я запропонувала щось максимально дурне? - Нетямуще витріщаюся на Артура й не можу зрозуміти до чого тут його претензії. Він так сильно переймається за свого брата? Чи за мою подругу? Чи найбільше за те, що я стала ініціатором даної здибанки? Що саме його так сильно зачепило?

- З якою це подругою ти вирішила познайомити Маратика? З твоєю подругою-зечкою?

Це боляче. Досить боляче. І не від того, що наречений називає Лерку зечкою, а через те, що він згадує про неї. Про ту ситуацію, в яку вона потрапила. Ніби хоче мені дорікнути за дружбу з нею. Начебто я ні чим не краще від неї, якщо контактую, як він висловився, з зечкою.

- Вибач, Емілі, вибач, я дебіл, - мить і він вже біля мене, обіймає за плече, ніжно гладить моє обличчя рукою, намагаючись заспокоїти та перепросити за свої емоції, - я просто не стримався. Я не хотів тебе образити. Ти не винна в тому, що вона виявилася гнилою. Я знаю, наскільки для тебе була важлива ця дружба і як ти сильно цій ідіотці допомогла. Та і допомагаєш, бо якби не ти, не твоє прохання до мене її виручити, то вона б зараз сиділа заперта, не в компанії матері, і рота б свого дарма не відкривала.

- Пусте, це буде на її совісті, - хоч це легше сказати, ніж справді це прийняти. Ще вчора в мене була людина поряд, з якою я була готова йти у вогонь та у воду, лише б разом, і знала, що натомість отримаю те саме у відповідь, а вже сьогодні... Отримала. Тільки не підтримку, а тесака, який до цього часу торчить в моїй спині й рана кровоточить. І тепер я буду куди скрупульозніше підходити до спілкування з іншими, маючи за плечима цей тесак та згадку про сплюндровану дружбу.

- Так хто та подруга, яку тобі не жаль?

- Ріта. Ти її теж знаєш. Але чому відразу не жаль? Невже твій брат настільки поганий та може спричинити страждання іншим? - Можливо, я чогось не знаю і зараз підставляю подругу? Буду нічим не краще від тієї самої Лерки?

- Ну, щодо любовних справ не знаю. Я не лізу в чужі труси. Та ніби нічого такого поганого за ним не спостерігалося. Знову ж таки на сто відсотків гарантії не даю, не люблю пхатися в амурні справи інших людей. Та і загалом в життя других. Просто я не розумію навіщо тобі це потрібно.

- Дивись, я не претендую на роль твого Мажаровського, навіть намагатися не буду, але це може спрацювати.

- Як? Як те, що він потра... Займеться інтимом з твоєю Рітою, допоможе позбутися залежності? Де тут логіка? Ну, якщо, звичайно, на інтимному місці твоєї подруги немає грального барабана, натиснувши на який можна отримати рядок з бананів і таким чином виграти джекпот. Тоді так, тоді Марат буде в екстазі від такої крутої пропозиції.

- Та ну тебе, - складаю руки на грудях і відвертаюся від нареченого, демонструючи таким чином, що я злюся на його жарти та на сміх, який наступає після цього гумористичного номера.

- Все, все, згоден, тупий жарт, - Артур повертає мене обличчям до себе, а я сильно й не противлюся, бо ця образа була награна, я ледве сама стримала посмішку від цього і справді непоганого підколу, - так що ти задумала?

- Нічого такого надзвичайного. Просто згодися, що людина змінюється, коли вступає у відносини. Хтось більше, хтось менше, але практичного немає такого, щоб вона і надалі залишалася такою самою, як і до закоханості. Кохання ліпить характер людини заново. Якщо не повністю, то точно частково.

- І ти думаєш, що твоя Ріта може настільки змінити свідомість мого дебіла братика, що той забуде про казино? - Скептицизмом сочиться це питання, ледве не капає на мої коліна.

- Кохання свого роду теж залежність. Хіба ні? От, наприклад, ти моя залежність, без тебе я не можу. Я не можу дати гарантії, та і ніхто не дасть, але чому не спробувати вибити клин клином?

- Сумніваюся, а якщо чесно, то дуже сильно сумніваюся, але що ми втрачаємо? Давай спробуємо. Тільки під твою відповідальність.

- Якщо все вийде, то з тебе медовий місяць на гарячих пісках нереальних островів? - Я впевнена, що Ріті сподобається Марат, а якщо в подруги вдасться взяти його в оборот, то в них справді може все вийти, саме тому простягаю нареченому руку задля затвердження суперечки.

- А якщо ні, то ти народиш мені чотирьох маленьких карапузів. Двох таких же симпатичних донечок, як ти, і двох таких же розумних синів як я. По руках?

- Згода, - тисну руку коханому, а про себе думаю наступне - я б не була настільки впевнена в тому, що ти, любий, куди розумніше мене, оскільки я це все задумала теж не просто так. Не задля того, щоб прилаштувати твого братика в надійні руки.