Розділ 43

- Чи ти хочеш сказати, що я шукаю екстриму на стороні? Це ти хочеш сказати? - Вільною рукою Артур схопив за шкірку свого товариша, як неслухняного котика, котрий натворив халепи, а іншою, тією, на якій я висіла як мавпочка, замахнувся для подальшого удару. Я не відпускала кінцівку нареченого, тож наразі з перших рядів спостерігала за тим, яким переляканим виглядає Влад. Він усвідомлював, що перебуває куди в гіршій фізичній формі, ніж Артур, а якщо врахувати ще той момент, що мій наречений знаходився в сказі, то тут взагалі без варіантів. Гра в одні ворота.

- Ні, звичайно, ні. Про який екстрим йдеться, коли ти ствердно відповів на питання, чи любиш Емілі. Детектор показав, що ти ні краплі не хвилювався, що означає, що ти справді обожнюєш свою наречену і хочеш бути тільки з нею. Все очевидно й зрозуміло, ні про який екстрим на стороні й мови бути не може. - Влад відчув, що ще буквально якихось пару секунд і йому доведеться підраховувати зуби на підлозі й відштовхуючись від цього підбивати підсумки цього експерименту, в голові прикидаючи скільки потрібно буде заплатити коштів стоматологу, щоб ще хоч колись мати змогу посміхатися. Саме тому затараторив як божевільний.

- Тоді наступного разу думай своєю тупою макітрою, що з неї вилітає! - Нахилившись прямо до обличчя Влада, прогарчав Артур, і я вже було думала, що це такий собі передвісник біди, зараз я відчую хрускіт носа Влада, чи тріск його забору з зубів, але пощастило. Я не почула цих жахливих звуків.

Наречений відпустив свого колись товариша, а зараз ледве не самого злісного ворога, і відступив на кілька кроків назад, ніби застерігаючи себе самого не робити дурниць. Не псувати фізіономію Влада.

- Це результати тесту? - Артур кивнув в сторону папірців, які стискав хлопець, при чому ці папірці трусилися, начебто на шаленому вітрі. Хоч у квартирі навіть протягу не було, це у Влада було від нервів. Від боязні бути покаліченим.

- Так, - і тут же протягнув моєму нареченому. Схоже власник цього житла був готовий переписати цю квартиру на Артура, лише б той залишив його в спокої та дав тому попросту й надалі жити. Існувати. Просто дихати.

Артур спочатку мене струсив з руки, на якій я так і застигла, не в силах розчепити пальці, бо вони замерзли від страху, а після вирвав ці документи у Влада так різко, що ті ледве не порвалися.

- Пішли, - наречений кинув на стіл чималу стопку грошей, я так розумію за надані послуги та певно за моральні збитки, схопив мене за руку й потягнув на вихід з квартири.

Я не знала, чи встиг дещо охолонути Артур, чи ні, тож не стала розпочинати розмову стосовно того, чому він настільки розлютився й ледве не вимісив свій гнів на товариші. Я не збиралася знаходитися на місці Влада, звичайно, навряд чи наречений так само б грубо ставився до своєї нареченої, як до іншого чоловіка, але як то кажуть - береженого Бог береже. Бог би був мною задоволений, оскільки я закрила свою рукавичку й просто слухняно почимчикувала до автомобіля й так само чемно сіла в транспортний засіб.

- Тебе куди відвезти? На навчання? - Перед тим, як завести машину, Артур розвернувся до мене й поставив питання з приводу подальших моїх планів. При тому його тон та вираз обличчя вже були куди спокійніші, ніж пару хвилин тому, коли він знаходився на межі того, щоб надавати прочуханки Владу. Це мене дещо надихнуло на позитив.

- Ні, давай додому, я взагалі не виспалася. Вчорашня ситуація з Лерою добряче мене підкосила, - що ж, я поки що не готова Артуру розповісти куди саме ми їздили з подругою, але щодо поспати це чистісінька правда. Заспокійливі таблетки допомогли мені впоратися з хвилюванням, так само як зараз вони допомагали закриватися повікам. Якби поряд були сірники, то я б вставила парочку в очі, щоб хоч так тримати їх відкритими.

Наречений просто кивнув та вирушив в дорогу.

- Сподіваюся, ти на мене не злишся? - Коли я вже було думала, що ми так в тиші й доберемося до нашої квартири, Артур неочікувано розпочав розмову, ніби грім пролунав посеред ясної днини. Я навіть дещо підскочила на сидінні, бо монотонний рух авто заколихував, а картинки перед очима проносилися одна за одною, діючи як казочка на ніч.

- А за що я маю на тебе злитися? - Я ж нічого не пропустила, поки знаходилася в цьому сонному царстві?

- Ну, що я поставив тобі стільки питань, натомість ти мені задала по факту тільки одне. До речі, а чому тільки воно? Якщо була змога спитати все, що ти хотіла. Тоді чому тільки стосовно того, чи кохаю я тебе.

- Бо це питання відповідає на всі інші запитання. Якщо ти мене кохаєш і хочеш бути тільки зі мною, то, отже, ти нічого від мене не приховуєш й не тримаєш в секреті. Отже, все супер. Хіба не логічно?

- Логічно, логічно, - наречений знову кивнув, погоджуючись з такими моїми роздумами, - так, а на мене ти не злишся, що я прямо завалив тебе запитаннями?

- Та ні, все ок. Питання були доволі легкі, тож мені не зіставило труднощів на них відповісти, - зараз вже ми не на детекторі брехні, на тілі немає достобіса проводів, котрі тягнуться до ноутбука, котрий показує різні графіки коливання моїх нервів, тож можна дещо і навішати локшини. Зовсім трішки, щоб Артур не відчув тяжкості на своїх вухах й не усвідомив, що це там висить.

- Дякую, що згодилася на цю авантюру, - наречений вже повністю заспокоївся після напливу гніву у квартирі Влада, тож вже зараз його голос звучав розслаблено, таким рідним тембром, який я завжди чула від коханого. - І як подяку за те, що ти пішла мені на зустріч, я маю для тебе подарунок.

- Справді? - Я вдала, що неймовірно здивована, хоч це зробити в такому сонному стані була надзавданням. Але сподіваюся, що у мене хоча б щось вийшло. Хоча б віддалено. Хоча б ілюзія подиву.

- Так, відкрий бардачок перед собою. Він там знаходиться.

А коли я відкрила той бардачок і витягнула звідти свій презент... Вже тоді я справді здивувалася, без допомоги акторських здібностей. Чисті та щирі емоції.

- Я про нього стільки мріяла...