Розділ 42

- Чому це? - Такий висновок товариша підбурив Артура, тож він спочатку навіть не приховав того, що здивований даним вердиктом, а після перевів погляд на мене, вишукуючи у моєму виразі обличчя якісь відгадки, чому Влад так вирішив.

На що я стенула плечима, ніби взагалі не усвідомлюю про що торочить цей персонаж, я маленький, милий ангел, з ротика якого може звучати тільки правда і тільки правда. А ось всередині мене дупа чортика підгорала що так, оскільки було очевидно, що Влад вірно розтлумачив показники своєї машинерії й зараз здасть мене з нутрощами. Повідомить Артуру, що якщо не всі мої відповіді, то більшість з них брехня, і тоді вже наречений поцікавиться якого біса так трапилося. Що я приховую й навіщо це роблю по факту від найближчої людини на світі.

- Зазвичай такі пари довго разом не живуть, а буквально через два-три роки розходяться в різні сторони, - ну, ось, зараз мене повністю завалять і не буде ні найменшої можливості з-під цього завалу каміння вибратися. Вже навіть відчуваю, як одна величезна каменюка опинилася у мене на грудях і так сильно тисне, що буквально якась хвилина-друга й кисню не залишиться, а я відійду в кращі світи.

- Ти можеш нарешті нормально висловитися, чи ні? Вистачить тягнути кота за яйця! - А можливо це й не така вже й кепська смерть, задихнутися під цими завалами каміння, ніж відчути на собі злість Артура. Наречений так гаркнув на свого товариша, що ми одночасно з Владом від несподіванки підстрибнули на місці, а плюс до всього Артур ще й таке враження хотів вчепитися в сорочку свого компаньйона, щоб витрусити з того правду.

"Спочатку з нього, а після і з тебе. Так що ти особливо не розслабляйся." - внутрішній голос схоже наостанок вирішив податися в коміки та зайнятися чорним гумором. По-іншому я не можу пояснити ці єхидні заклики, коли ми з ним рука за руку стоїмо над проваллям й скоро полетимо в цю чорнющу безодню.

- Та гаразд, гаразд, я зрозумів - інтриги не для тебе, друже, - Влад явно усвідомив, що досить скоро може отримати в бубон, тож вирішив залишити своє обличчя в цілісності та збережності, повідомивши наступне, - я за те, що ви ідеальна пара.

- Тобто? - Ну в плані синхронності, то точно ідеальна, бо ми одночасно з Артуром вигукнули це питання.

- Тобто ви настільки любите й довіряєте одне одному, що такі відносини загалом називають сиропними.

- Чому це сиропними? - Наречений все не вгавав з запитаннями, а я схоже на цей раз зрозуміла, що його товариш мав на увазі.

- Настільки ідеальними, що від них навіть нудотно стає? - Мені просто потрібне було підтвердження Влада, що я мислю в правильному річищі, а на душі в цю мить стало так спокійно. Схоже, вдалося. Я змогла викрутитися. Виходить, що я як та змія?

"Ага, і схоже на те, що ти не просто змія, а підколодна змія. Дурити нареченого"

Ну, звичайно, внутрішній голос відчув, що його п'ята точка в безпеці, тож можна далі знущатися зі своєї бідної господарки, яка й справді відчуває себе неприємно за те, що доводиться брехати майбутньому чоловіку. Гидко стає від себе самої.

- Саме так, - внутрішній голос вже прямує в протилежну сторону від провалля, а я обіцяю сама собі, що все розповім Артуру. І зроблю це ще до весілля, щоб бути "чистою" перед ним і наші офіційні відносини почалися з чистого листа.

- І що тут поганого? - Наречений і надалі второпати не може, чому Влад вирішив над цим пожартувати. Загалом він в мене має почуття гумору, але певно сьогодні воно його покинуло. Або Артур настільки відповідально підійшов до проходження цього детектору брехні, що не сприймає жарти свого товариша.

- Та нічого, все, друже, охолонь. Заспокойся, - Влад вже явно і не радий, що затіяв з такого боку зайти. Міг просто виголосити результати й ми вже щасливі та задоволені прямували б з Артуром до автомобіля. А так...

- Ні, стій, - але чорта з два, наречений як завжди якщо за щось брався, то вже доводив до кінця. Кому як не мені це знати. - Чому ти сказав, що зазвичай такі пари довго не живуть? Типу рік-другий і розбігаються. З якого це ху...

- Артур! - Він закипав. Якщо вже переходив до матюків, то це вже пахне смаженим. Одне діло коли Артур криє матюками своїх підопічних, то це робочі моменти, просто люди кепсько виконують покладені на них обов'язки й він ними не задоволений. А інше наші відносини. Які пару хвилин тому були врятовані, а зараз знову колихаються на малесенькій, тонесенькій ниточці. Саме тому я вхопила нареченого за руку, щоб він тією самою рукою не зацідив наступної миті в ніс Владу. Це теж могло трапитися.

- Та кажу ж це не мої слова, Артуре, - Влад теж не повний дурень, зачув як смердить згорілим і почав шукати виправдання, щоб його не роздавили як слимака, - типу що у таких відносинах настільки все добре й прекрасно, що цим людям стає не цікаво одне з одним й вони шукають екстриму десь на стороні.

- Емілі, ти шукаєш екстриму на стороні? - Ці слова наречений переформатував в запитання і вже буравив мене своїм поглядом.

- Ні, - Владе, вибачай, але кожен сам за себе. Я не збираюся підставляти себе заради тебе. Нічого особистого, просто адекватне рятування своєї дупи.

- Тоді якого ти мелеш таку дурню? - Артур як хижак почав наступати на свого товариша, це при тому, що я висіла в нього на руці. Наречений ніби не відчував моєї ваги, просто напираючи на Влада з метою того знищити.

Не знаю, як Влад, а я злякалася. Я прямо відчувала, як натягнулися м'язи під сорочкою Артура, як очі наповнилися кров'ю... І все чому? З якого дива така агресивна реакція? Наречений щось приховував і ця перевірка вивела його на чисту воду? По-іншому я не могла пояснити таку поведінку коханого...