Розділ 40

- ... я його обожнюю, - я ще навіть не встигла до кінця домовити речення, як Влад відірвався поглядом від ноутбука та спрямував його на мене, явно не усвідомлюючи, чого я тоді прийшла попід руку з Артуром, якщо його не люблю. Думаю, на цьому можна було б завершувати цей експеримент і більше не ставити жодних питань. А навіщо? Немає кохання, немає сенсу щось проходити, будувати, влаштовувати. Логічно.

- Емілі, тут потрібно відповідати одним словом, - друг нареченого явно не зацінив моє бажання співати дифірамби моєму коханому, тож строго попередив, дивлячись на мене холодним поглядом, котрий натякав, що тут не місце для ігор. Навіть якщо це і звичайна квартира з незвичайною апаратурою в ній, - або "так", або "ні". Зрозуміла?

- Так, - ну, ось, я засвоїла урок. Я чемна дівчинка. Де моя солодка цукерочка? Де її можна забрати?

- Гаразд, тоді продовжимо, - ага, тримай кишеню ширше. Замість солодкої цукерочки тобі зараз прилетить ще декілька питань, від яких ти не те що їсти не захочеш, а навіть дихати буде тяжко. Бо вони можуть вивести мене на чисту воду...

"Зберися! Розслабся і не видавай хвилювання. Саме хвилювання може здати тебе з нутрощами, не забувай про це!" - Дає команди внутрішній голос, який скоріше від мене згадав стосовно того, що я вчора читала й дивилася в інтернеті про детектор брехні. Не можна піддаватися паніці, навіть найменшому хвилюванню не можна давати шансу, оскільки ця машинерія відчує ці душевні коливання і пиши-пропало.

Потрібно уявити щось приємне. Згадати день з мого життя, коли я була максимально щаслива. Коли мене нічого не турбувало і я насолоджувалася моментом. Що ж, давай, Емілі, думай, думай, швидше думай.

- Чи хочеш ти вийти заміж за Артура? - Лунає друге питання від Влада, яке логічно витікає з першого, в той час, як я згадала, на що можна відвернутися. Що може мене втихомирити та налаштувати на позивну хвилю.

- Так, - добре, що запитання максимально банальне і просте й в мене на нього максимально банальна відповідь, бо я справді хочу вийти заміж за Артура. Це навіть не обговорюється. А перед очима вже постає картинка з минулого, коли я відчувала себе дуже круто. Коли ми з Леркою приїхали на море. Перша моя доросла поїздка на море, коли я побачила цю заворожуючу гладінь водички, неймовірний краєвид на горизонті, а під ногами рипить теплий пісочок. Ммм... Я навіть очі закриваю від цієї насолоди.

- Чи ти приховуєш щось від Артура?

Як же вчасно я занурилася в ці приємні спогади, бо наразі вже куди гостріші питання пішли. Тут вже не настільки просто, як з моїми почуттями до нареченого.

- Ні, - ми вирішуємо з Лерою піти попри самий берег. Прямуємо до нашого містечка, де ми проживаємо, а на наші ноги накочуються хвилі моречка, остуджуючи їх і розливаючи приємне тепло по всьому тілу. Прекрасно. Неймовірно. Кайфарики...

- Емілі, чи спілкуєшся ти з кимось, про кого Артур не знає?

При здоровій свідомості я б звичайно відповіла так. Звичайно, спілкуюся. Але наразі здорова свідомість пішла собі спатки, натомість спогади все більше і більше окутують моє тіло, мій розум, мої думки.

- Ні, - сутеніє. На горизонті вмикаються ліхтарики, які своїми різноколірними відблисками притягують до себе та закликають класно провести вечір. Випити смачненького, прохолодного коктейлю. Зайти в якийсь симпатичний нічний клуб та віддатися емоціям, пустивши ноги в танок.

- Ти днями їздила з подругою за місто, так?

Ох, так просто? Після двох доволі тяжких питань знову повертаємося до розминочних? Про це навіть Артур знає, я сама йому про це повідомляла, тож тут не повинна бути підводного каміння.

- Так, - я віддаюся танцю, віддаюся емоціям і вже ладна закрити очі від цього задоволення, як бачу, що до мене прямує чоловік. Дуже красивий чоловік. Він відразу привертає мою увагу, ніби мої очі були на радіоуправлінні й знали, куди саме дивитися. Так само як і він йде саме до мене, хоч і на танцмайданчику ще достобіса дівчат. Куди красивіше мене й привабливіше. Але його погляд, так само і напрям спрямований саме в мою сторону.

- Чи було там щось таке, що тебе вразило, Емілі?

Я вперше бачу цього чоловіка, я ніколи з ним не була знайома і навіть ніколи не бачилася до цієї миті, але зараз відбувається те, чого не слід очікувати від двох незнайомих одне одному людей. Цей чоловік підходить до мене впритул, хапає за талію, а вже через секунду його губи опиняються на моїх, ще секунда і ми зливаємося в єдиному поцілунку, роблячи цей вечір неймовірним. Шикарним. Краще нікуди...

- Так...

Боже, яка я дурепа. Сама себе здала... Відкриваю очі від страху, витріщаюся переляканим поглядом на Влада, але минуле вже не повернути...