Розділ 36

Як же наразі чудово, що на моєму обличчі відразу проступає здивування на слова Артура. Взагалі то це здивування пов'язане з тим, що наречений вирішив зачепити цю тему, хоч я і думала, що він все спустить на гальмах й все завершиться на викинутій у смітник сім-карті. Чи що він там зробив з нею.

- Що? Не виходити за тебе заміж? - Добиваю свою акторську гру до досконалості й всім своїм виглядом даю зрозуміти Артуру, що взагалі ні в зуб ногою, що за маячню він наразі верзе. - Хто міг мені таке порадити?

- Це питання я поставив тобі, кохана, - раніше це "кохана" звучало куди приємніше та несло в собі набагато більше позитивних емоцій, ніж останнім часом. Зараз же це "кохана" ніби ржавим цвяхом по металу. Так скрегоче, що аж зуби зводить, настільки давить на нерви. - Кому це сумно живеться? Хто хоче позбавитися від рученят, котрими ця сволота натикала це повідомлення? Не підкажеш, Емілі?

- Я звідки знаю? Я взагалі вперше чую про якесь повідомлення і про те, що хтось радить мені за тебе не виходити заміж. Та і взагалі..., - що ж, якщо вже Артур сам розпочав цю тему, то варто промацати ґрунт, можливо, я знайду там якісь паростки буряну і це смс не було безпідставне, - є причини з яких мені не слід виходити за тебе? Я чогось не знаю? 

- Тоді зустрічне питання, яке дасть відповідь на твої питання - я колись давав привід в собі засумніватися? В моїх почуттях та намірах до тебе? - Артур дещо охолов. Злегка зменшився градус розмови. Я вважала, що навпаки він почне ще більше злитися після моїх підозр, висловлених в слух, але ні, наразі наречений сама спокійність. Що по тону голосу, що по візуальному вигляду. Він у своєму повсякденному стані, у звичній ролі мого коханого.

- Ні, не давав ніяких приводів, - це ж правда, нічого не було. До цього повідомлення взагалі нічого такого не було, щоб змусило мене засумніватися у щирості намірів моєї другої половинки. Та і це смс... - Але я досі зрозуміти не можу... Про яке повідомлення йде мова?

- Ти пам'ятаєш ситуацію в ресторані, коли ми прийшли на дегустацію страв?

- Так, звичайно, ти ще так неочікувано зробив мені сюрприз, відклавши всі справи й приїхавши в ресторан, - тоді я зраділа, що наречений прибув в заклад. В той момент було приємно, що ми разом, як одна дружня родина виберемо страви для нашої урочистості. Певно найголовнішої урочистості нашого життя. Якщо не врахувати народження дитини. Котре мало відбуватися в майбутньому. Але зараз я усвідомлюю, що було б набагато краще, якби Артур поїхав на якусь ділову зустріч, мав завал на роботі, будь-що аби тільки не приєднався до моєї компанії. Я б спокійно прийняла повідомлення, потім би звичайно не спокійно почала аналізувати кому б це спало в голову написати таку дурню, а після... Не знаю, що після. Можливо, зробила б те саме, взявши Лерку й поїхавши по тому адресу, звідки було надіслано повідомлення. Можливо, навпаки проігнорувала його, оскільки б не було такої бурхливої реакції нареченого, а від цього б і не було такої цікавості дізнатися кому це смс належить. Та найголовніше було інше - все було б спокійно. Ми б спокійно готувалися до весілля. А не качалися на цих гойдалках емоцій, від яких вже нудило, а злізти з них все ніяк не вдавалося.

- У тебе задзвонив мобільний і ти попросила його передати...

- А після тебе щось збентежило, ти витягнув сім-карту з телефону і повернув вже його без неї, - киваючи згідно головою, ніби згадуючи події того дня, продовжила я замість нареченого.

- Бо я побачив там повідомлення з "милою" порадою не виходити за нього. За нього це ж я так розумію за мене, так? - Хм, цікаво, це Артур вирішив зайти з іншого боку, чи що? Типу з першої спроби я не проковтнула цей гачечок, то вдруге точно пощастить?

- А я звідки знаю, Артуре? - Але ні, такий фокус не пройде, наразі карти у моїх руках, тож варто в цій партії якщо не виграти, то хоча б не програти. - Я тільки зараз вперше дізнаюся про якесь повідомлення. Про те, що там було написано. Звідкіля я могла все це знати, якщо не бачила це смс на власні очі? Хіба це не логічно? Якщо я не бачила це повідомлення, то як я могла про нього знати?

- Гаразд, згоден, все логічно, - тільки от щось ця логіка нареченому не сподобалася, він явно не був задоволений такими моїми логічними здібностями. - Ти питала в мене, чи є щось таке, що я від тебе приховую?

- Питала, але ж ми ніби вже визначилися, що все добре, - а ось тут я відчуваю, що потрібно потроху викидувати свої козирні карти, щоб не піти на дно, оскільки Артур щось задумав...

- Хочеш в цьому впевнитися на всі сто відсотків?

- Та ні, я вірю тобі на слово..., - якщо я скажу "так, хочу", то таким чином я покажу йому свою недовіру, вірно? А довіра це головне на чому будуються відносини. Немає підґрунтя - немає сенсу цих відносин. Тоді навіщо влаштовувати весілля? Нащо все узаконювати?

- Та все ж додатковий доказ не завадить, еге ж? - Плювати, що я відповім. Начхати, що я думаю. Артур вже щось вигадав і зараз нахабно це просуває, ігноруючи моє бажання.

- Якщо ти так хочеш, то окей, не завадить, - це те, що він хотів почути? Нехай отримує! Тим паче і справді не завадить, варто хоча б бути чесною сама з собою.

- Тоді підемо перевіримося на детекторі брехні. Машина не збреше, розповість все як є насправді. Ти зможеш поставити мені всі питання, які тебе цікавлять. І я зможу впевнитися в тому, що ти справді не розумієш, про яке повідомлення йде мова. І, головне, від кого воно надіслано...

Всі козирі в дану мить випадають у мене з рукавів, адже я розумію, що детектор і справді не зможу обвести навколо пальця. Ця машинерія розсекретить мене за пару секунд, позбавивши мене секретів, як одягу. Залишивши голяка...