Розділ 33

- Емілі, кохана, все гаразд?

Від цього питання я ледве не схопила сердечний приступ, а мобільний практично вилетів з моїх пальців, котрі й так змокріли від передчуття того, що може знаходитися в даному повідомленні, а коли почула голос нареченого... Задерев'яніли й не були здатні виконувати банальну функцію, як то просто тримати гаджет. Тож я тільки в останній момент перехопила іншою рукою телефон і вберегла його від пошкоджень, а себе від додаткових проблем.

- Так, любий, - розверталася до Артура я вже з посмішкою, щоб так зменшити шанси бути запідозреною на чомусь забороненому, - дівчатам відписала, з ними все добре. Зараз сходжу в душ і відразу до тебе.

І щоб не давати нареченому зайвих шансів переконатися в тому, що тут щось трапилося не звичне, ринулася на вихід з кімнати в бік ванної кімнати. Вже майже оминула чоловіка, котрий уважно спостерігав за моїм обличчям, ніби там хотів щось зчитати. Майже обійшла його, але майже не рахується. Точно не в даній ситуації, коли пальці Артура стиснулися на моєму лікті, зупинивши мою квапливу втечу, а мене саму кинувши заживо згорати в казані з окропом. Саме так я себе відчувала в дану мить. Зловлена на чомусь підозрілому. Зненацька застали на брехні.

- Емілі, справді все добре? Ти якась дивна, - обличчя нареченого буквально в пару сантиметрах від мого, його очі впиваються в моє лице, я це прекрасно відчуваю, бо намагалася втекти з опущеними додолу очима. Щоб чоловік не дай Боже нічого в них не побачив. Не зміг розсекретити мою таємницю.

- Просто день емоційно вбивчий, - попри те, що мені страшно, щоб мене не застали на брехні, попри боязнь втратити останню довіру нареченого, я все ж таки підіймаю погляд та впевнено ним дивлюся на Артура. Настільки впевнено, настільки взагалі здатна. - Я ще досі не відійшла від ситуації з Лерою, перед моїми очима досі образ твого брата, коли він тупо витріщається в одну точку й нікого перед собою не помічає... І все це разом... Це дуже морально тяжко. Дуже...

Кілька секунд Артур просто стоїть та вдивляється мені у вічі. Кілька секунд це всього нічого, просто маленькі піщинки у величезній купі піску. Але в даний момент ці кілька секунд тягнуться настільки болісно довго, що я вже практично готова здатися й самовільно показати нареченому це повідомлення. Нічого не приховувати від нього. Адже так буде набагато краще, якщо я признаюся йому в тому, що отримала якесь смс від не зрозумілого абонента. Так я покажу йому не тільки це повідомлення, а і те, що ми одна з ним родина, а члени цієї родини мають всім ділитися одне з одним. Всіма секретами. Всіма проблемами. Всіма нюансами, котрі їх хвилюють. На те і є родина, щоб і в радості й в горі завжди разом.

- Я ж сказав - з твоєю подругою все буде гаразд, а щодо Марата навіть не думай. Взагалі потрібно було тебе спершу завести додому, а вже потім їхати за цим придурком.

І Артур чинить як справжній член цієї родини. Він ділиться зі мною цими переживаннями стосовно свого брата. Запевняє, що з Лерою все буде окей. Як справжній чоловік перебирає всі проблеми на себе, запевняє в тому, що він їх всіх розв'яже, а я...

- Тому мені потрібно швиденько в душ, щоб змити весь негатив цього вечора та повернутися до тебе в ліжечко вже позитивно налаштована, - чмокаю Артура в губи й покидаю приміщення, поки він мене відпустив і поки мої вуха повністю не залилися червоною фарбою. Через ту брехню, яку я підношу нареченому у вигляді реальних подій.

Я слабка ланка нашої родини. Та, яка може все зіпсувати. Людина, через яку світле майбутнє нашої родини може перетворитися у безпросвітну темінь і раз та назавжди занапастити довіру між чоловіком та дружиною. А без довіри не буде відносин. Без довіри не буде нічого. Випалена трава. Пустеля.

Та попри все це усвідомлення, попри те, що я розумію, що чиню кепсько, все одно наразі я не готова розповісти Артуру про це повідомлення. Можливо, саме воно все зіпсує і виявиться, що в даній ситуації солодка брехня виявиться набагато краще, ніж гірка правда. І таке буває.

Забігаю у ванну кімнату, зачиняю за собою двері, щоб знову не спалитися на рівному місці й відкриваю кран з водою. Роблю видимість того, що я реально приймаю душ, а насправді всаджуюся на унітаз (єдина впевнена частина інтер'єру, щоб втримати мене від падіння) та відкриваю ще раз те повідомлення.

Яке і повідомленням не являється. Там нічого не написано. Навіть єдиного слова немає. Там знаходиться якесь посилання. На яке можна за бажання перейти.

Невже якийсь спам? Невже я просто так переймалася й ледве не зловила інфаркт, коли Артур застав мене зненацька? Якась дурна розсилка від магазинів одягу?

Варто перевірити. Тому спочатку встановлюю антивірусну програму, адже хтозна, що там може знаходитися в цьому посиланні, можливо, якесь вимагання грошей, чи то ця ссилка заповнена вірусами вздовж та впоперек, а вже після відкриваю це посилання від невідомого абонента.

"Добре, що Артур нічого не запідозрив і наполегливо не попросив дати йому мій гаджет..." - так відреагував внутрішній голос на побачене...