Розділ 32

Явно не так я уявляла собі свій дівич-вечір. Явно не так... Я мала б наразі знаходитися в компанії своїх подруг, говорити про різну дурню, яка не важлива, але насправді нам дівчаткам дуже і дуже важлива, танцювати доти, доки б ноги не сказали "бувай" і тільки після цього я мала повернутися додому. Натомість я все ще знаходжуся під ступором всього того, що сталося за цей вечір. Хоча... Якщо все зіставити, то могло бути гірше. Куди гірше. І я б не сиділа у квартирі поруч зі своїм коханим, та не пила б каву у відносному спокої.

- Можливо, ще стаканчик? - Артур пропонує мені ще одну чашечку з чудодійним напоєм. Відразу після того, як ми завезли Марата назад в лікарню, заїхали в цілодобову кав'ярню та придбали напою, котрий дещо привів мене у почуття.

- Не відмовлюся, - забираю стаканчик та впиваюся руками в нього, начебто у рятівний круг. У квартирі тепло, сто відсотків комфортна температура, але мені холодно, тож мало того, що кава дещо струшує мій мозок, так ще й прекрасно зігріває своїм теплом. Яке через пальчики струмує по всьому моєму тілу, приносячи з собою такий необхідний наразі затишок.

- В мене була приблизно така ж реакція, коли я вперше дізнався стосовно того, що він приймає всяке лайно, так що тобі нічого соромитися своїх почуттів. Це природна реакція на таких людей. На такі обставини.

Зараз, дивлячись на цього здорового чоловіка, знаючи, як він може спілкуватися зі своїми підлеглими, підозрюючи, як Артур може різко розв'язувати різного роду проблеми, я навіть уявити не могла, що наречений міг перебувати в ступорі, в якому наразі я знаходилася.

- Справді? - Ставлю питання, хоча усвідомлюю, що чоловіку немає ніякого сенсу мені брехати. Навіщо визнаватися у слабкості перед дівчиною, так ще й перед майбутньою нареченою, якщо це не так?

- Звичайно, чи ти вважаєш мене безчуттєвим покидьком, якому на всіх та на все плювати?

- Та ні, ні, звичайно, - навіть взяти сьогоднішню ситуацію з Лерою. Яку він не любить, взагалі не приховує ворожого ставлення до моєї подруги, але все одно витягнув з халепи, закривши очі на свої почуття до даної людини. Скоріш за все, Артур це зробив заради мене. Тому що я попросила. Та все ж... Яка різниця, якщо він згодився допомогти?

- Прикро дивитися на людину, яка знищує себе і яка ставить хрест на своєму майбутньому власними руками. А якщо це стосується рідного брата, то тим більше це боляче. Ти ж сама бачиш, хочеться йому допомогти, витягнути з цього болота, але якщо людина сама не бажає звідти вилазити, то їй практично не реально допомогти. Випадок з братом твоєї подруги як підтвердження цьому.

- Я б ніколи не могла подумати, що Ринат поведеться на таку дурню..., - я ще досі не могла зрозуміти, яка з ситуацій мене більше зачепила. Скляні очі й неадекватна поведінка Марата, чи такий гидкий вчинок зі сторони Рината, котрий міг призвести до рабства Лери. Можливо, якби це сталося в різні дні, через певний проміжок часу, то я б не так сильно була ошелешена. Змогла б адекватно переварити ці ситуації. А в купі воно вибухнуло і вибухова хвиля знесла мене з ніг.

- Тяга за легкими грошима завжди призводить до таких от наслідків, - дуже вірний підсумок пролунав з вуст нареченого, адже гроші стали в обох випадках головною причиною проблем. - Головне мати поряд людей, котрі прийдуть тобі вчасно на поміч та не дадуть захлинутися в цьому болоті.

- Це сто відсотків! Тому я дякую тобі, коханий, що ти завжди поруч, - мене в секунду окутали приємні емоції стосовно того, що я маю таку людину поруч, тому поставила чашечку з кавою на стіл й підірвалася з диванчика, щоб підійти до нареченого, - кохаю тебе.

Нахилившись, поцілувала свого улюбленого, хоча б таким невеличким чином дякуючи за те, що він завжди готовий прикрити мене своєю спиною.

- Я зараз наберу до дівчат, спитаю, як вони там почуваються після такого грандіозного дівич-вечора, і будемо лаштуватися до сну, - змовницьки підморгнула Артуру, натякаючи на те, що перед сном на нього очікує ще один подарунок. Куди глобальніший ніж поцілунок. Куди інтимніший.

Щоб не втрачати дарма часу, не змушувати нареченого довго очікувати моєї подяки, я вирішила просто відписати подругам у нашому спільному чаті. Ось тільки на цьому моменті мій грайливий настрій щез до біса. Тому що зайшовши в месенджер, я побачила повідомлення від якогось незнайомого номера. Він хотів надіслати мені якесь смс і месенджер питав у мене, чи приймати це запрошення.

"Може, ну його до біса? Можливо, на сьогодні вистачить пригод? Вже завтра поглянемо, що там?"

Внутрішній голос бажав умиротворення на сьогодні. Йому вистачило карколомних веселощів на сьогодні, тож він ледве не слізно просив про помилування. Щоб я не відкривала це повідомлення. І я майже згодилася з ним, майже відкинула ідею прийняти це смс.

Майже... Бо наступної секунди палець ніби на радіокеруванні поліз до "так, прийняти" та натиснув...