Розділ 30

- Артур..., - я хвилин десять сиділа в машині й навіть звуку не видавала, поки ми кудись їхали. Наречений знаходився на межі зриву, буквально однієї іскри вистачило б задля того, щоб все підірвати до біса. А я ще занадто молода та ще занадто мало чого побачила, щоб втрачати одне єдине життя. - Ти можеш пояснити, що трапилося? Що з твоїм братом?

Надіюся, що він встиг охолонути за цей час, тож коли ми зупинилися біля клініки, в яку не так давно привозили його брата, то я все ж таки наважилася запитати, що ж могло статися.

- Цей дебіл втік з лікарні, - Артур хоч і не повністю вгамувався ще після відділку, після почутої історії з вуст Рината, але видав те, що мені потрібно було почути.

- Куди?

- Є деякі підозри, - задумливо вимовив наречений, дивлячись прямо перед собою, а після обернувся до мене, - я скоро повернуся. Ти поки що посидь тут.

Чому Марат міг втекти з цієї лікарні? Таким питання я задалася, коли Артур вискочив з автомобіля та ледве не побіг в сторону медичного закладу. Попри те, що він був безмежно злий на свого брата, все ж таки видно було по ньому, що переживає за Марата. Хоче стримати слово перед своєю матір'ю. Якщо це правда, що брат мого нареченого доставляє достобіса проблем всім навколо, а схоже на те, що воно так і є, то мені було прикро через те, що я звинувачувала Артур в кепському ставленні до його родича.

- Коханий, вибач, - я визнала, що не мала рації, що дарма дорікнула Артурові в тому, що він не гоже поводить себе з братом, то вирішила перепросити, коли наречений повернувся в салон машини.

- За що? - Чоловік і надалі злився, явно почуте в лікарні йому не додало настрою, але й очевидно те, що цими вибаченнями я збила його з пантелику. Неприховане здивовання вималювалося на обличчі улюбленого.

- Я ж так розумію, що твій брат справді втік з лікарні?

- Так, і, якщо я не помиляюся, то знову взявся за старе, - при цьому наречений вхопився в кермо й стиснув його так сильно, що те почало скрипіти під пальцями чоловіка. Бідна шия Марата... Вона б точно не витримала такого натиску, якби трапилася під руку Артура.

- За це мені й вибач, що пхала носа не у свої справи й розповідала, як потрібно поводитися з братом. Я ж не знала... Вибач..., - я навіть уявити не могла, як Артурові тяжко було в ту мить. Брат, котрий приносить проблему на проблемі. Мати, яку довів до інфаркту один син, а вона звинувачує в цьому зовсім іншого сина. А тут ще і я в придачу читаю нареченому моралі. Замість того, щоб прийняти його сторону, підтримати й сказати, що він молодець, що не кинув витягувати родича з лайна, ще більше накинула песимізму.

- Вибачення приймаються, а тепер поїхали за цим придурком, поки той не просрав всі гроші лікарів, - і не зволікаючи, наречений завів авто й рушив з місця.

- Гроші лікарів? Тобто? - До чого тут кошти лікарів? З такими темпами, то мені самій скоро доведеться пролікуватися. Мізки їдуть не поспішаючи, тихо шифером з'їжджаючи...

- Кохана, цей ідіот явно пішов шукати якесь казино, чи щось таке, де можна зловити ігрового кайфу. Ти ж не думаєш, що йому дадуть пограти за фантики?

Чорт, а це очевидно... Просто... Мало того, що Марат ігроман, так виходить він ще й злодій? Хто як не злодій краде кошти інших людей?

- Допоможеш? - Пролунало від Артура, коли ми зупинилися навпроти будівлі, яка називалася "ЛотоПін". Скоріш за все, це було казино, і якщо Марат був тут поряд, то він явно не зміг оминути це місце, оскільки воно привертало увагу яскравими лампочками та світильниками. Навіть мені, тій, яка взагалі ніколи в нічого не грала, навіть дешеві лотерейки не купувала, навіть мене зацікавила ця будівля. Що вже говорити про людину, яка хворіє на азарт, а в цьому приміщенні схоже цього азарту купа.

- Звичайно, - я не мала ніякого морального права відмовити нареченому, тож виплигнула з автомобіля, Артур щось взяв біле з заднього сидіння, що він поклав туди, коли повернувся з клініки, і ми рушили до входу в цю будівлю.

- Доброго вечора, - кинулася нам назустріч молоденька дівчина, як тільки ми опинилися всередині цього казино. - Ви можете придбати фішки на касі. Вона знаходиться...

- Дякую, ми ненадовго, - перебив дівчину Артур і відтіснивши її в сторону, рушив вглиб приміщення. А я потупцювала вслід за ним.

Довго Марата вишукувати не довелося, таке враження, що чоловік був настільки азартний, що вибрав перший ліпший автомат, котрий йому кинувся у вічі. І вже зараз натискав на якусь червону кнопку і як зомбі втупився в екран, на якому крутилися різні фрукти. Банани, сливи, апельсини...

- Марат! - Артур підійшов впритул до свого брата й погукав того, але у відповідь нуль реакції. Чоловік як і сидів непорушно, так і продовжував сидіти, тільки палець меланхолічно натискав червону кнопку. - Марат!

Голосніше вигукнув наречений, і плюс до всього потягнув того за плече. Потягнув сильно та різко, це я усвідомила по тому, як Марат ледве не злетів зі стільця. Думаю, якби не мій наречений, то точно б злетів.

- Агов! - Артур продовжував тримати брата за плече, щоб той не повернувся обличчям до фруктів, які блимали на моніторі, натомість поклацавши перед очима родича пальцями. Напевно, таким чином хотів зосередити увагу Марата на собі. А той...

- Вибачте, - подала голос та сама дівчина, яка зустрічала нас на вході цього казино, і яка якогось чорта прискакала до нас знову, - будь ласка, я попрошу вас відійти від нашого гостя, в іншому випадку...

- Це ти звали звідси, і чим швидше, тим краще! - Артур відпустив Марата заради того, щоб цій скалці в спідниці пояснити, що і до чого. - Бо якщо не звалиш, то вже сьогодні звалиш з цього сраного казино! Раз і назавжди! Усікла?

Схоже, що дівчина усікла. Адже як швидко з'явилася на горизонті, так же швидко і зникла. Артур вміє дохідливо пояснювати. Ось він наочно це і продемонстрував.

- Тримай ось це і розправ, - це звернення вже стосувалося мене, а через секунду у моїй руці опинилася та річ, яку наречений взяв з автомобіля, - розпрям її й коли я простягну руки цього імбецила, натягнеш на нього...

Я розпрямила цей шматок тканини, розглянула його, і впала в ступор, оскільки цією річчю виявилася гамівна сорочка...