Розділ 27

Таблетки? Я ж так розумію, що в сумочці Лери знайшли не таблетки від голови, так?

- Емі, навіть не намагайся, - попереджає мене Артур, як тільки бачить, який погляд я спрямовую на нього.

- Коханий, улюблений, мій любий, ну, будь ласка, я тебе сильно прошу, - я усвідомлюю, що навіть попри те, що Ринат помчав слідом за своєю сестрою у відділок, все одно я потрібна Лерці. Вона потребує моєї підтримки. Бо в іншому випадку на чорта взагалі така дружба, коли кидати іншого в біді?

- Я тобі казав, що ця твоя Лерка ще та вертихвістка? Казав? А казав стосовно слави цього клубу?

- Так, казав, казав, ти мав у всьому цьому рацію, - як не прикро це визнавати, але виявилося, що кожне слово нареченого поцілило точно в ціль. Навіть що стосується Лери. - Ти у мене найкращий і ти мав рацію, я це визнаю. Але... Я дуже їй потрібна. Давай хоча б з'їздимо туди, гаразд? Будь ласочка...

Я не можу повірити, що в Лери могли знайти щось заборонене. Вона хоч дівчинка вогник, любить влізти в будь-яку авантюру, може втрапити своєю п'ятою точкою в халепу, але щоб вживати якесь лайно... Та ну, ні, точно ні. Подруга навіть не курила, не говорячи вже про те, щоб вживати щось, що руйнує свідомість та тіло. Це явно не для Лерки, яка любить себе та скрупульозно відноситься до свого зовнішнього вигляду.

- Сідай, - ще з десять секунд Артур плавиться під моїм слізним поглядом, звішує всі "за" й "проти" і все ж таки киває в бік машини, натякаючи на те, що ми все ж таки поїдемо витягувати Лерку з рук правоохоронців. Чи то пак скоріше спробуємо це зробити.

- Дякую, коханий! - Вкотре впевнююся в тому, що я не можу втратити цього чоловіка. Він дбає про мене, оберігає, деколи навіть ведеться на мої дурні прохання. Ідеальний наречений. Мені добряче пощастило.

По дорозі до відділку в салоні автомобіля абсолютна тиша. Якщо Артур не приховує того, що йому не подобається вся ця затія, то от я міркую над тим, що могло трапитися з Лерою. Те, що вона самотужки десь вихопила ці таблетки, практично відмітаю відразу, я вам розповідала раніше з якої причини. Хтось підкинув? Кому перейшла дорогу моя подруга, щоб її так жорстоко підставляти? Дівчина мені нічого такого не говорила, ніби ні з ким не сварилася, тож і варіантів ніяких немає. Якась загадка без розгадки.

- Ринат, що там? Що кажуть? - Як тільки ми з Артуром зайшли всередину відділку, так відразу помітили брата Лери, який ніби чахлик вмирущий згорбився на стільчику й на ньому обличчя не було, настільки хлопець був блідий.

- Їй загрожує термін..., - зазвичай життєрадісний та веселий Ринат наразі виглядав повністю прибитим горем, тож всі мої сподівання, що це все виявиться якоюсь помилкою, канули в прірву. Куди ледве не полетіли й мої ноги, адже вони тут же підкосилися і тільки завдяки нареченому я не беркицьнулася на підлогу. Артур вчасно втримав мене й посадив поряд з Ринатом на стільчик.

- Сиди, я зараз, - віддає команду наречений і тут же хоче вже кудись рушити, але я попри загальмованість встигаю схопити його за руку та стримати на місці.

- Ти куди? - Наречений не бажав сюди їхати, а тепер вже кудись впевнено крокує. Це мене дивує.

- Спробую витягнути твою подружаню з лайна. Бачу цей дурень тільки з вигляду хоче здаватися крутим, - киває в сторону Рината, який не підіймає догори голови, так і надалі витріщаючись в підлогу, - а насправді виявився... Та чорт з ним! Я скоро повернуся!

- Ринат! - Мені потрібно було пару хвилин, щоб усвідомити катастрофічність ситуації й ще пару хвилин, щоб обдумати, як варто діяти надалі, тож коли я вже була більш-менш в адекватному стані, то вирішила розтормошити брата Лери, який таке враження втрапив в транс, так і залишаючись сидіти в одній позі. - Ринат! Гей, поглянь на мене!

Хлопець ніяк не реагував на мої слова, тож я схопила його за плече та почала смикати, щоб вивести з цього заціпеніння. При чому не пожалкувала сил судячи з того, що Ринат ледве не звалився зі стільчика. Але плювати, головне, що його погляд зосередився на мені. Навіть якщо цей погляд був затягнутий туманом і він ніби крізь мене дивився. Начебто крізь стіну зі скла.

- Ти мене чуєш? - Хоч очі Рината і були спрямовані на мене, але я не була впевнена, що він мене бачить. Можливо, хоч з вухами ситуація куди краще?

На щастя, так, вуха функціонували як треба, адже хлопець нічого не відповів, але хоча б кивнув головою у знак згоди.

- Ти випадково не знаєш, хто так Леру міг підставити? Я впевнена, що вона б сама не купила цю чортівню. Вона не така. Та ти й сам це прекрасно знаєш. - Ринат з Лерою досить таки часто спілкувалися, у них були адекватні відносини "брат-сестра", тож він має усвідомлювати, що дівчина не зважилася б творити таку дурню. - Можливо, Лера тобі щось розповідала? Можливо, в неї з кимось був конфлікт?

Подруга практично всім ділилася зі мною, в неї не було секретів від мене, тож навряд чи Лера могла розповісти Ринату щось таке, що не повідала мені. Та все ж варто піти й цим шляхом. А що як в цій ситуації родинні зв'язки переважили над дружніми й Ринат знає більше, ніж я?

- Це я винен..., - якщо до цього погляд хлопця був віддалений, ніби гуляв сам по собі, віддалік від свого господаря, то наразі цей погляд ставав одержимим, божевільним, він попросту лякав мене до жаху...