Розділ 18

Ростик вкотре не збрехав, коли повідомив, що йому вистачить тридцяти хвилин задля того, щоб пробити інформацію звідкіля було відправлено повідомлення з цим дивним закликом. І Лера мене не підвела, коли через годину заїхала за мною на своєму власному автомобілі, котрий її батько подарував доньці на повноліття. Саме подрузі я і зробила цей важливий дзвінок. Саме вона мала стати моєю паличкою виручалочкою в даній конкретній ситуації.

- В тебе є хоч якісь найменші підозри, хто міг відправити таке смс? Хоча б якісь припущення? - Безперечно Леру зацікавила моя розповідь, окутана таємницями, саме тому дівчина практично без запитань примчалася до будинку мого однокласника, забрала мене, а вже зараз, сидячи за кермом, проявляла інтерес.

- Поняття не маю, - я і справді нічого не розуміла, плюс до всього варто було подавати інформацію подрузі по крупинці, щоб вона не втратила кермування й не закінчила наше життя передчасно. В пошуках незрозуміло кого. А точніше того, хто відправив повідомлення на мій номер телефону.

- І тому ми зараз їдемо в інше місто, незрозуміло кого шукати й незрозуміло навіщо? - Лера кинула на мене нетямущий погляд, в якому прекрасно читалося питання - "реально? Ми реально до ТАКОГО докотилися?".

- Щось типу того, - знаю, що план так собі, але що маємо, те маємо. Я хотіла знайти цю людину й спитати в неї напряму чому вона таке написала й чому застерігала мене виходити заміж за Артура. Який все не заспокоювався, то дзвонив, то писав, тож довелося після дзвінка до Лери, знову ставити мобільний в режим авіапольоту. Я знаю, що відгребу за таке ігнорування, за те, що втекла від охоронця, але це все буде потім. Наразі мені потрібна ця година, за яку ми з подругою маємо встигнути доїхати до місця, звідки було надіслано те повідомлення. Ростик настільки добре постарався, що пробив адресу включно до номера будинку. В цьому він геній. Тут не посперечаєшся. Цього разу точно варто не забути віддати хлопцю борг.

- Клас!

Крім того, що у Лери був власний автомобіль, котрим було скоріше дібратися, чим потягом, чи то автобусом в інше місто, так ще й дівчина була легесенька на підйом. Покинути університет, помчати додому за машиною, ніби в одне місце вжалена, а після на ній примчати за мною? Взагалі не проблема. Для Лерки це було цікавим квестом, на який вона згодилася без зайвих роздумів. А в цю мить подруга взагалі перебуває в екстазі, бо повертається до мене всього на якусь мить, але навіть цієї миті мені вистачає, щоб зрозуміти наскільки дівчина завелася. Це те саме, якби Лера помітила на горизонті альфа-самця, на якого вона поклала око й вже будує на нього грандіозні плани. В ліжку й поза ліжком. А зараз і альфа-самця не треба, дівчина й без мачо вся горить та палає.

- А що це має бути? Якийсь будинок? Приватка? Багатоквартирка? - Як тільки ми в'їхали в межі потрібного нам міста, Лерка тут же взялася до справи, ніби їй це необхідно навіть більше, ніж мені.

- Та хтозна, - я ще коли очікувала на подругу, то ще тоді передивилася вздовж та впоперек ділянку, на якій мав знаходитися той адрес, - є сусідні якісь побудови, а саме цього адресу я не знайшла.

- Відкрий бардачок, там повинна лежати карта, - кивнула дівчина на відсік, котрий знаходився навпроти моїх ніг.

- Думаєш, там ми щось знайдемо? - Та все ж полізла й витягнула звідти паперову карту. Яка трималася на чесному слові, настільки вона була старенька й потріпана життям. Цікаво, де подруга знайшла цей раритет? Він дуже контрастував на фоні новенького, чисто з салону авто.

- Це батько мені дав, коли подарував машину. Сказав, що може колись згодитися. А що, як її час настав?

Я, чесно кажучи, сумнівалася в словах дівчини. Як і в словах її батька. Все ж таки прогрес йде вперед, онлайн карти в наш час обновляються з куди частішою періодичністю, ніж ці паперові, та й інформації у світовій мережі куди більше, ніж в оцій бідній книжечці. Їй давно вже час йти на заслужену пенсію, відслужила своє, молодець, час йти на спочин. Але я нічого не втрачу, якщо все ж таки перевірю таку можливість, тож бережно, ніби знімаючи памперс з маленької дитини, розгортаю її в різні сторони.

- Теж нічого? - Все не вгавала подруга, а я так і застигла на місці, затримавши палець на потрібній адресі. Карта була вся в дрібненьких надписах, де були зазначені річечки, ще менші озерця, а серед всього цього і різні побудови. На одній з них і зупинився мій вказівний палець.

- Ти не повіриш..., - я тільки розпалювала інтерес Лери, тільки робила гірше цими своїми загадковими фразами, але нічого не могла з собою вдіяти, оскільки й сама не могла повірити. Не могла повірити в побачене. В ці два слова.

- Та що там? Ти скажеш чи ні? - Дівчина від неприборканого інтересу ледве не перелізла до мене на сидіння, тож довелося повертатися в цю реальність, щоб не опинитися в іншій. Назавжди. В царстві мертвих. Куди Лера могла нас двох доправити через свою надмірну допитливість.

- Це психіатрична лікарня...