Розділ 14

Це якийсь жах! Віталій певно вирішив добре вислужитися перед Артуром, щоб той не погнав його гнилими ганчірками з даної роботи, оскільки охоронець не спускав мене з виду і спостерігав за кожним, хто проходив біля мене в радіусі пару метрів. Звичайно, це привернуло увагу всіх присутніх, а як не привернути? Коли я з іншими студентами заходила в аудиторію, то він єдиний залишався стовбичити в коридорі навчального закладу. А коли всі вивалювалися з аудиторії після заняття, то Віталій був одним-однісіньким, хто зустрічав цю юрбу. Точніше мене одну з цієї юрби, але ж кому поясниш, що це за персонаж та якого біса він тут забув?

"Ти б хотіла з ним замутити?"

Відправляю Лері таке от повідомлення.

- З ким? - Подруга тут же реагує на вібрацію свого мобільного, відкриває смс, а після повертається до мене, щоб поставити цілком логічне питання.

- Зотова! - Тут же вигукує Таїсія Валентинівна, викладачка, на парі якої ми наразі й знаходимося. - Можливо, поділишся з усіма своїми грандіозними новинами, які змусили тебе так відверто наплювати на навчальний процес?

- Вибачте, таке більше не повториться, - Лерка вдає смиренну овечку, котрій дуже жаль, що вона порушила дисципліну. Тож перепрошує перед викладачем, а коли Таїсія Валентинівна продовжує надавати матеріал, дівчина повертається до мене з поглядом, в якому я прекрасно читаю - "якого чорта ти мені підставляєш?"

Киваю їй на мобільний. Я що винна, що в неї клепки не вистачає вести діалог повідомленнями? Я хіба ставила їй питання, викрикуючи на всю аудиторію?

"З Віталієм. Моїм охоронцем. Котрий ходить по п'ятах"

Вирішую детально все розписати, щоб вона не дай Боже знову не вигукувала та не привертала до нас уваги. Дівка ніби з мізками, але деколи емоції беруть вверх над нею.

"Звичайно, ти ще питаєш?"

І бачу задоволену моську, котру подруга мені демонструє наступної секунди. О, так, я впізнаю цей блиск в очах. Вона не те що хоче з ним замутити, Лерка якби могла то в стінах цього закладу його б і осідлала. Вона дівчинка вогонь, не спасує перед думкою навколишніх.

"Артур розповідав, що Віталій любить наполегливих дівчат. Не розуміє, коли дівчина щось від нього хоче й соромиться заявити про ці наміри. Охоронець любить дівчат з перчинкою. Розумієш, до чого я веду?"

"Ооо, чого-чого, а гострого перчика чилі у мене предостатньо"

І в кінці ставить чортика. Який готовий підкинути жару у життя Віталія.

"Супер! Тоді у мене є ідея, як ти можеш привернути його увагу. Готова?"

"Авжеж"

Дивлюся на подругу й розумію, що вона вже ледве може всидіти на одному місці, настільки сильно бажає зірватися з місця та мчати виконувати задумане мною. Чудово! Якраз це й мені потрібно!

"Давай так, тільки пара закінчується, ми виходимо з аудиторії й ти відразу плигаєш йому на шию й заявляєш, що безтями від нього та хочеш з ним піти на вечерю"

"Ти впевнена? План, чесно кажучи, так собі..."

Чорт, а це вже кепсько. Не можна дати Лерці засумніватися в геніальності мого задуму.

"Твоє діло. Потім не ридай мені у жилетку, коли проґавиш такого красунчика. Мені то що, мені нічого, я то думала ти в ньому зацікавлена..."

"Звичайно, зацікавлена! Я хочу! Дуже хочу! Але ти впевнена, що це спрацює?"

"Я колись тебе підводила? Колись говорила того, чого насправді немає?"

Користуюся тим, що я реально ніколи не радила подрузі дурні. Ніколи не підставляла. Це буде перший раз...

"Ні..."

"Тоді дій, а не жуй соплі, спостерігаючи за ним здалеку!"

Я розраховувала на відбитість подруги, на її азартний та шалений характер. Що ж я можу сказати... Лера мене не підвела. Вона ледве не першою виплигнула з аудиторії та кинулася в обійми Віталію, а той поки стягував з себе дівчину, як ту макаку з ліани, я втекла і з аудиторії, і з університету. Вибачай, Вітася, нічого особистого. Просто я не маю наміру бути ручним звірятком.

Відійшовши якомога далі від навчального закладу, щоб охоронець мене не спіймав, я дістала мобільний та зателефонувала до одного хлопця. Не до Артура, ні. Наразі я була зла на свого нареченого.

- Привіт, Ростику, можна скористуватися твоїми послугами?