Розділ 13

- А це ще хто такий? - Подруга надалі не може відвернутися від об'єкта позаду мене, при цьому ще й словами дає зрозуміти, що вона здивована. М'яко кажучи, здивована. - На студента він не схожий.

Звичайно, не схожий, адже це мій новий охоронець, який якогось біса зайшов всередину університету. Саме Віталія знаходжу поглядом, як тільки розвертаюся на сто вісімдесят градусів.

- Ага, не схожий, бо студентом він був років так п'ятнадцять тому, - не можу приховати своєї злості у голосі, оскільки охоронець привернув не тільки увагу Лери, а й ще кількох студентів, які не можуть втямити, хто цей персонаж. Що він тут робить та за чим зайшов.

- Ну, ти вже так не загинай, Емі, максимум років десять. І я б не відмовилася, якби у нас були такі одногрупники, як цей красунчик, а не ті нещастя, котрих ми маємо.

Супер! Краще нікуди! Мало того, що Віталій привертає увагу студентів, так ще й Лерка поплила при вигляді цього мужика.

- Я зараз, - потрібно щось з цим вирішувати, адже я так розумію, що чоловік буде тепер за мною по п'ятах ходити? Слідкувати за кожним моїм кроком?

- А ти куди? - Ось тільки варто мені сіпнутися в сторону Віталія, як мене тут же зупиняють і робить це подруга, яка хапає мене за лікоть й не дає ступити далі ні кроку. - Якщо що, то я перша поклала на цього красунчика око. Отже, у мене і право першого знайомства з ним. Нічого особисто, подруго.

- Та взагалі без проблем, він твій, навіки. Я й не претендую на цього осла, просто запитаю якого біса він заліз сюди. Це мій охоронець. Так що нічого особистого, подруго, - копіюю її тон, щоб вона реально не думала, що я зараз помчу й впаду до ніг цього здоров'яка, просячи звернути на мене увагу.

- Охоронець? - Нижня щелепа Лерки стає ще нижче після цієї інформації, подруга в астралі. Ну, авжеж, вже напевно думає, як через мене зможе познайомитися з цим типом. Впевнена, вже в думках руки потирає від задоволення, що шлях до цього мужика такий простий й короткий.

- Так, - киваю і направляюся до Віталія, а той тільки помічає мене, перестає крутити головою в різні боки, як агент під прикриттям. Без особливого прикриття, бо всі його прекрасно бачать. - Віталій, я, звичайно, перепрошую, але що ви тут робите?

Стараюся максимально триматися, щоб не накричати на чоловіка й не привернути ще більше уваги. А то й так відчуваю, як деякі студентки кидають в мене незадоволені погляди. Схоже, не одна Лерка поклала на мужика око, доведеться дівчині берегти це своє око в боротьбі з іншими представницями жіночого роду.

- Охороняю вас, пані Емілі, - без роздумів видає Віталій і надалі крутить головешкою в різні сторони, ніби ми наразі знаходимося не в навчальному закладі, де загалом все спокійно й тихо, а десь в кримінальному районі, де так і кишить різним збродом. І саме від цього зброду і хоче захистити мене бодигард.

- Від кого? Від студентів? Чи, можливо, від викладачів, щоб вони не поставили мені двійки в заліковку? - П'ятий рік я в цьому закладі навчаюся й щось ніколи не було ніяких проблем. З чого б їм розпочатися зараз?

- Вибачте, але це моя робота, - вже вдруге за день Віталій не може зрозуміти моїх претензій, тож відповідає кристально логічно.

- Ясно, - від цього бевзя я нічого не доб'юся, варто спілкуватися з тим, хто віддав цей наказ мене охороняти. З босом Віталія. - Артур, ти можеш мені пояснити, що трапилося?

- Привіт, кохана, - наречений ігнорує мою нестриманість, вітається, та ще й таким медовим голосом, ніби все більше ніж гаразд, - а що трапилося, маленька?

- Навіщо ти відправив охоронця в університет? Чому він тут стовбичить та привертає до себе увагу всіх навколишніх?

- Емі, люба, так потрібно.

- Кому потрібно? Мені? Чи тобі? Кому з нас потрібно, щоб охоронець ходив за мною слідом? - Що змінилося з вчорашнього дня? Чому вчора я ще могла спокійно самотужки відвідувати університет, а вже сьогодні під наглядом старшого, як маленька дитина?

- Нам, це потрібно нам, - Артур все ще знаходиться в непоганому настрої, але вже зараз тон його голосу дещо змінюється, не являється вже таким щасливим, як було буквально двадцять секунд тому. В цей час він куди вже серйозніший та зосередженіший.

- Нам? Тобто..., - мізки шурупають ще не на повну потужність, все ж таки ще навіть перша пара не почалася, тож до мене не відразу доходить, до чого веде наречений. Тільки в цю мить я починаю усвідомлювати. - Нам загрожує небезпека? Ти це хочеш сказати?

- Не те щоб небезпека, але краще перестрахуватися. Повір, кохана, я роблю це тільки заради нас та нашого майбутнього. Ти ж мені довіряєш? Розумієш, що я б не відправив охоронця до тебе в університет просто так, щоб тебе позлити?

- Так, розумію, але..., - але від кого перестрахуватися? Що вже натворив Артур, що нам варто остерігатися? Чи це натворив не Артур, а... я?