Розділ 11

- Який ще момент? - Артур повернувся до мене обличчям, на якому наразі не можна було розгледіти хоч якихось емоцій, які переживав наречений. Якщо взагалі вони наразі в нього були. - Емілі, чому ти так соромишся, ніби перший день мене знаєш?

- Та ні, я не соромлюся, - безбожно брешу, оскільки й справді дещо переймаюся після випадку зі своїм мобільним. В ту мить це був інший Артур, не той чоловік, за якого я збиралася заміж. - Просто мені не хотілося ворушити твоє не надто приємне минуле пов'язане з матір'ю, тож...

- Все гаразд, люба, - наречений знову був поряд зі мною, відклавши свій душ на певний час, - ти явно не винна в тому, що трапилося. Провина лежить на моїй матері, на моєму браті, та і на мені також, що тут приховувати, але ти явно не замішана в цьому бруді. Так що все добре, не переймайся. То про що ти хотіла запитати?

- Ти ж пам'ятаєш, що у мене післязавтра зустріч з дівчатами? - Я говорила стосовно цього Артуру раніше, він мав пам'ятати про те, що післязавтра у мене запланований дівич-вечір з моїми подругами, але я вирішила нагадати, щоб між нами не виникло якогось непорозуміння. Яке потім могло вилізти боком.

- Зустріч? З дівчатами? Ану нагадай, - ну, ось, добре, що згадала, а то було б потім непереливки, якби Артур такий приїхав додому після роботи, а я йому така "бувай, милий, мені сьогодні не до тебе".

- Вечірка в честь мого весілля. Нашого з тобою весілля, - чесно кажучи, я думала відмовитися від цього звичаю, не проводити цю урочистість, але дівчата почали наполягати, мотивуючи це тим, що потрібно попрощатися раз і назавжди з безтурботним вільним життям й зі спокійною душею створити родину. Я, звичайно, знала, яку мету вони переслідували, та все ж вирішила піти у них на повідцю. Підтримати таку гулянку. А що як надалі вже не буде таких можливостей вибратися кудись погуляти? Ми з Артуром планували не відтягувати з дітьми, нашими майбутніми дітьми, тож тоді мені вже буде не до вечірок.

- Я гадав, що ти не будеш цього влаштовувати. Типу така дурня залишилася в минулому, та і я не збирався таким займатися, - на слові "таким" Артур зробив акцент, ніби йому було про це навіть бридко розмовляти, не говорячи вже про те, щоб в цьому брати участь. А я збиралася у це вв'язуватися й наречений начебто заочно мене за це звинувачував. Без слів, лиш одним тоном.

- Та просто дівчата сказали, що це якось не правильно. Що потрібно зібратися й трішки відсвяткувати таку подію, - промовляю все як було на самому ділі, не збираюся вигадувати повітряних замків.

- А нашого з тобою весілля їм не вистачить, щоб напитися та покрутити дупами перед мужиками? - Що ж, Артуру явно не припала до смаку така новина, він не приховував того, що саму подію і дівчат на ній наречений, м'яко кажучи, зневажає.

- Коханий, ну, не злися, я всього на пару годин, - переходимо до іншої тактики, вмикаємо березневу кішечку й мурчимо, згладжуючи гострі кути.

- Гаразд, - спрацювало, наречений трішки заспокоюється, чим вселяє надію, що можна буде полюбовно домовитися, - куди ви зібралися?

- До брата Лери в клуб, - як тільки я згодилася зібрати всіх подруг разом, дівчина тут же запропонувала відсвяткувати це у клубі свого рідного брата. Привівши купу плюсів й не відзначивши ні одного мінуса.

- А я що знаю де клуб того брата Лерки? Це що за клуб?

- "БлекВайт", - один з найкращих клубів у місті. Якщо не найкращий. В плані сервісу, різноманітності страв та місця для повеселитися. Загалом, в усьому.

- "БлекВайт"? Це там де місяць тому зловили бариг?

- Емм... так, але і ні, - справді там була якась неприємна історія, в якій була залучена поліція, але Лера мене запевнила, що то просто було непорозуміння й нічого кримінального там не трапилося. А я вірила подрузі, тож не піддавала сумніву її слова. - Вияснилося, що той був просто мильний пузир, який дуже швидко лопнув. Нічого такого надзвичайного та поганого там не сталося.

- Ти впевнена? - А ось Артур так швидко не повірив, як я повірила подрузі, тож перепитав, при цьому пильно вдивляючись мені у вічі, вичікуючи там відповіді на своє запитання. Правдивої відповіді.

- Так, цілком, - навіщо Лері саму себе підставляти й брати відповідальність за інших, вірно? Нащо дівчині зайві проблеми, логічно ж? Логічно, тому впевнено промовляю й не відводжу погляду.

- Емілі, ти ж розумієш, що я тобі довіряю?

- Так, розумію, - питання з каверзою, це не реально не відчути й прочути.

- Надіюся, що ти мене не розчаруєш...

Я очікувала, що буде продовження. Щось типу "інакше ти про це пошкодуєш". Чи то "краще не роби цього". Та замість цього Артур промовчав. Промовчав й без слів покинув кімнату.

Може, ну, його до біса той дівич-вечір? Може, не вартує ці пару годин святкувань з подругами можливої сварки між мною та нареченим? Я вже ні в чому не впевнена...