Розділ 10

Після цієї розповіді Артура стосовно свого брата я дещо заспокоїлася та зрозуміла, чому наречений настільки агресивно та навіть вороже був налаштований по відношенню до свого родича. Адже це очевидно, що коли ти робиш добро, коли раз за разом витягуєш з халепи, а людина, котрій ти допомагаєш, не робить висновків й не збирається вилізати з тією вигрібної ями, то зрозуміло, що руки опускаються й вже в печінках сидить ця поміч. Навіть якщо це стосується родичів. Навіть якщо це рідний брат.

- Ну що там, ніби все? - А ще більше я вгамувалася після того, як ми разом з нареченим почали вдвох заповнювати запрошення на наше весілля. Я, якщо чесно, не розраховувала, що Артур буде причетний до цього моменту. Оскільки, по-перше, вважала, що він повідомить, що це не чоловіча справа таким займатися. А, по-друге, буде зайнятий роботою, тож не буде часу мати на такі дрібниці, як запрошення. Тож я думала покликати Леру або Ріту, це, якщо що, то мої подруги, та з кимось з них зайнятися цією марудним, але все ж важливим завданням. Та Артур здивував, сам викликавшись взяти в цьому процесі участь і протягом години виводив красивим почерком імена, кого ми б з ним бажали бачити на нашій урочистості.

- Ще є один екземпляр, - я не хотіла вже втретє за сьогодні сваритися з нареченим, не бажала знову вставати на ті ж граблі, але і справді залишалося одне запрошення. Поки що не заповнене. Наразі незаймано чисте. І саме від Артура та від його бажання залежало, чи там з'явиться ім'я, чи так і залишиться невикористаним шматком паперу.

- І на кого це? Ми когось забули?

Наречений поглянув на листочок формату а4, де були зазначені всі гості, які мали прийти на наше весілля. Ми завчасно разом з ним накидали цей список, де були родичі, друзі та знайомі, котрих ми хотіли б бачити у визначний день нашої пари. І наразі напроти ім'я чи прізвища кожної з цих людей стояла галочка, що означало, що на цю персону вже ми заповнили запрошення. Ми нікого не забули. Ось тільки...

- Ні, не забули, просто я..., - ініціатива довбе ініціатора, пам'ятаєш про це, Емілі? Пам'ятаю. Тож може не варто? Краще промовчати? Не нариватися на грубість?

- Кохана, ти що мене боїшся? - Артур відкинув ручку, натомість перемістився ближче до мене й притягнув до себе, обійнявши за плече. - Що ти хотіла сказати? Кажи, я ж не кусаюся. Хіба ось так.

І при цьому чоловік вкусив мене за мочку вуха. Акуратно. Мені не було боляче. Навпаки це дещо змусило мене розслабитися, адже Артур робив так завжди, коли хотів зняти напругу. Дуже часто ми потім в ліжку знімали напругу разом. Без одягу. Одне на одному. Все починалося з цього невинного укусу, а після нас вже було не зупинити...

- Це запрошення я взяла про запас, якщо ти передумаєш та вирішиш запросити на весілля свою маму, - так, я прекрасно знала, що наречений не заїкнувся стосовно неї, коли ми складали цей список. Сьогодні я усвідомила, чому в нього було відсутнє таке бажання. На це були вагомі причини. Але все ж... Це його мати. Рідна мати. Яка ще і якщо відштовхуватися від слів Артура, мала інфаркт в минулому, тобто вона може не дожити до весілля свого іншого сина. Може ніколи не побачити, як її чадо одружується. Тож...

- Сонечко, я тобі, звичайно, дякую, - на цих словах наречений відсторонився від мене, натомість взяв у руки тепер не мене, а це запрошення й швидко порвав його на маленькі частинки, після розкинувши все на стіл, - але це зайве. Думаю, після сьогоднішньої моєї розповіді ти розумієш чому я не хочу бачити цю людину на своєму весіллі.

- Так, я ж просто не знала, тому й думала..., - немає сенсу пробувати змінювати думку Артура. Він наочно мені показав, що це не потрібно робити, якщо я не бажаю знову сваритися. Я не дурепа й не мазохістка, якщо у них в родині так склалися відносини, то це вже їхні проблеми. Я не збираюся ці проблеми тягнути вже в нашу родину, яка ось незабаром стане ще одним міцним осередком в суспільстві.

- Ну, тепер ти все знаєш, тож думаю не варто більше повертатися до цієї теми, - і щоб наочно показати, що це крапка в цій темі й він не збирається її продовжувати, Артур підійнявся та рушив від столика, заваленого цими запрошеннями, - я в душ.

- Коханий, тут ще є один момент...

Я не могла наразі зловити хвилю, на якій знаходився наречений. Ззовні він начебто був спокійний, цілком врівноважений. Ось тільки це могла бути захисна оболонка, а якщо піднести голку до цієї оболонки, вона могла лопнути та... Виявилося б що не все так тихо й затишно, як ззовні. І я зловила в цю мить себе на думці, що боюся поставити питання своєму нареченому. Це нормально?