Розділ 7

- Вокзал? - Здивовано запитала й повернулася в сторону Артура. Хоча це й так було очевидно. Ми хоч і не стали навпроти самого центрального входу у вокзал, все ж таки був час пік і навколо достобіса автомобілів та людей, але віддалік нього. Тільки от я не могла зрозуміти, що ми тут забули. Ми неочікувано кудись зібралися? Без речей? Та на потягу? За час наших відносин ми з нареченим тільки одного разу користувалися саме цим транспортним засобом, зазвичай це була мандрівка або машиною, або літаком. Тому питань виникало ще більше.

- Мама попросила зустріти одну людину, - Артур підтвердив те, що ми приїхали по вірному адресу, виплигнув з авто, а вже через пару секунд і мені допоміг з нього вибратися.

Я вирішила не ставити нареченому ще більше запитань, а поглянути, за ким же це ми приїхали. Цікавості додавало ще те, що Артур практично не спілкувався зі своєю матір'ю. Його батьки ще давним-давно розійшлися й в кожного з них була своя родина. Коханий був набагато ближче до батька, часто з ним зустрічався та й взагалі розв'язував різні робочі й інші моменти. А от мама нареченого проживала в іншому місті і я тільки одного разу з нею перетиналася, коли вона приїжджала до нас в гості. Буквально на два дні. І то жінка заночувала в готелі, а не у квартирі свого рідного сина. Якось дивно, еге ж? Тепер стає ще дивніше, що мати попросила Артура когось зустріти й він замість того, щоб відправити Ральфа, чи когось іншого це зробити, особисто помчав на вокзал. Цікаво...

- Та твою ж...! І куди цей дятел запхнув телефон? - Висварився наречений, коли ми опинилися всередині вокзалу перед величезним таблом, яке показувало час прибуття та відбуття різних потягів.

- Що трапилося, любий? - Артур нервував і ось вже пару разів набирав до когось по мобільному, прикладав до вуха і тут же прибирав гаджет від голови. Практично кожного разу супроводжуючи цю невдалу спробу сваркою.

- Зараз, секунду, - чоловік залишив мене стояти на місці, а сам відійшов на пару кроків в сторону й вкотре до когось подзвонив. Ось тільки на цей раз схоже виклик прийняли, адже вуста нареченого почали ворушитися, а вже невдовзі він повернувся та взяв мене за руку. - Пішли.

Цілий день Артур якийсь надзвичайно дивний. Мені вже ставало страшно від такого його стану. Про якого дятла мовиться? Я так розумію, що дятел це чоловік? І з ким наречений спілкувався, коли відійшов від мене? І чому відходив? Не хотів, щоб я почула цю розмову? Достобіса питань і ні однієї відповіді, тож мені довелося просто поплентатися за ним слідом, щоб можливо в найближчому майбутньому знайти логічну відповідь хоч на одне запитання.

- Здоров, - і ось схоже відповідь у вигляді чоловіка, який простягає руку Артуру, коли ми підходимо до одного з вагонів потяга.

- Ти куди мобільний запхав? - Наречений ігнорує це рукопотискання, натомість тут же починає газувати. Схоже, він досить добре знає цього чоловіка, якщо дозволяє собі так відразу ж висловлювати невдоволеність. Навряд чи він би так діяв, якби не знав цю людину.

- А нічого, що у мене мати його забрала ще коли я сідав на поїзд? - Він опускає руку, усвідомлюючи, що дружнього привітання не буде, і якось розчаровано відбиває у відповідь Артуру. При цьому видно, що чоловіку, а точніше хлопцю, бо він таке враження молодше мого нареченого, соромно, що його вичитують при посторонніх. Тобто при мені. Дорослий хлопець, а вичитують як маленького хлопчика за якусь безглузду витівку.

- Навіщо?

- Щоб я не завантажив ніяке казино й не просадив там гроші по дорозі сюди, - цікаво, Артур не помічає, що цьому хлопцю дуже неприємно виправдовуватися і що це його добряче гнітить? Чи це тільки я відмітила?

- Ааа, ну, є в цьому сенс, є, - Артур нарешті дещо втихомирюється, схоже він почув те, що змусило його дещо заспокоїтися з цими претензіями та повертається до мене, - Емілі, кохана, познайомся, це мій брат - Марат. І в нього лудоманія.

- Брат? - Друге речення нареченого ігнорую, наразі воно не настільки важливе як перше. Я вперше чую про те, що в Артура є брат. Наречений ніколи про це не заїкався. Я знаю, що в нього є сестра по батьковій лінії, а ось щоб брат...

- Так, рідний брат по маминій лінії, - цілком спокійно, ніби нічого не трапилося промовляє мій майбутній чоловік, а я в цю секунду усвідомлюю, як схоже мало я знаю про людину, з якою йду під вінець...